З нагоди Місяця гордості ми поспілкувався із Сальвадором Стрижем — трансгендерною людиною. В бесіді йшлося про самовизначення, трансгендерний перехід, реакцію суспільства, важливість прийняття себе. А також – про секс, освіту і зміни, яких потребує українське законодавство
Про це і не тільки говорили в новому випуску ютуб-проєкту «Каштан. Інтерв’ю».
Щороку саме цього місяця в деяких країнах проходять прайд-паради, освітні події, виставки, марші й кампанії солідарності. Цей період називають Місяцем гордості – часом, коли ЛГБТК+ спільнота говорить про свої права, гідність. Таким чином Місяць гордості став своєрідним простором для нагадування: рівність не виникає сама по собі, її виборюють як у приватному, так і в публічному житті. І все ж, попри певну міжнародну підтримку, в Україні поняття “прайду” досі викликає дискусії.
-Перше запитання стосувалося, можливо, незвичного для багатьох людей: коли Сальвадор відчував востаннє, що його по справжньому бачать?
-Торік в Європі ми відвідали «Осло правд», – пояснює співрозмовник. – Їздили туди якраз для підняття видимості української транс спільноти. Представляли там українську ЛГБТ-спільноту. Я виступив на головній сцені з промовою для 11 тисяч людей. Це було неймовірно. Я відчував, що мене всі бачать, мене підтримували вигуками, хтось плакав від тієї промови. Тоді я відчував, що Україну бачать, мене бачать. Думаю, це добре..
– А у нашій країні можливо відчувати себе вільним, справжнім?.
– На свій страх і ризик. Чим яскравіше ти виглядаєш, тим більша вірогідність, що на тебе скоять напад, зацькують. Тільки за чотири місяці 2025 року зафіксовано пів сотні нападів на грунті ненависті. Раніше, коли я був підлітком, то почувався у яскравих образах більш безпечно. Але чим більше негативних випадків стається, тим мені страшніше самовиражатися в соціумі; хочеться більше про це кричати десь в медіапросторі.
– Як ти для себе формулюєш свою ідентичність, що ти – транслюдина? Чи ти все-таки транс-чоловік? Як правильно?
– Відчуваю дуже цікаво. Я дуже довго був упевнений, що я – саме транс-чоловік. Але гендерна ідентичність може змінюватися в процесі життя. І сьогодні я більше схиляюсь до того, що я – транс-маскулінна персона, але не конкретно транс-чоловік, бо мені не дуже подобається термін «чоловік». І термін «жінка» мені точно неприємний.
—Варто пояснити глядачам бодай загальними фразами, щоб вони вони розуміли, як бачити світ твоїми очима?
– Я бачу світ так само, як й інші люди. Треба бути в цьому соціумі просто людьми… У кожної людини так само, як і у мене, є якісь свої мрії, вподобання, інтереси. Що у мені відрізняється? Ну, в мене відрізняється первинність, статеві органи, ну і трішечки, можливо, ширше бачення цього світу, ніж, наприклад, в гомофобних людей.
А ти памятаєш зараз свою розмову з близькими людьми щодо своєї гендерної ідентичності?
– Пам’ятаю розмову з батьками. Я просто був досить бунтівною дитиною… Була розмова з хлопцем, який мені подобався, він – гей. Це був якраз той період, коли я себе запевняв, що я – дівчина. Я відростив волосся, носив жіночий одяг. Пригадую, що з батьками була складна розмова. Я розумів, що моїм батькам треба буде для цього час, щоб прийняти це, усвідомити… Але я би хотів почути слова підтримки, але відбулося насправді все зовсім інакше. Першою чергою я вирішив розповісти про все батьку, я йому довіряв більше. Він ходив дуже стурбований. А потім, після цієї розмови, мені було дуже тривожно. В мене було єдине місце, де я міг почуватися в безпеці, – у ванній. Зачинився там. Чув через двері, що батько кричить на маму, що вона винна, що дитина такою виросла, бо багато їй дозволяла. Потім я сказав про це мамі, вона сприйняла краще. Запитала, хто мені подобається – дівчата чи хлопці? Відповів: хлопці. Вона ще сказала: ти ж розумієш, що чоловікам подобаються справжні чоловіки. І ця фраза сиділа в моїй голові дуже багато років. У мене було дуже багато комплексів стосовно моєї ідентичності, здається, до 24-ох років.
Сьогодні є тенденція, що з кожним роком зростає кількість ЛГБТ- людей, але ні – просто більше людей відкривається, вони перестають боятися,є більше людей, які готові виражати себе. Якось яскраво проявляти себе. Мені дуже подобається, що зараз підлітки виглядають настільки яскраво. Тобто раніше вважалося: якщо ти виглядаєш яскраво, отже, ти – гей.
–Розкажи, будь ласка, про еволюцію тоді своєї ідентичності. Ти говорив, що це не є сталою категорією, тобто не може вона бути однією на все життя.
-Спочатку все відбувалося так, що я намагався іти максимально в маскулінність. Копіювати чоловічі ходу, манеру, якісь жести. Знижував голос. Я ходив на «секонд», і там були жахливі офісні сорочки, блакитні. І рожеві також. І вони були великих розмірі. Але я як чоловік одягатися не вмів. І це такий був етап дослідження цього моменту, і це було дуже довго. Я намагався бути максимально джентльменом – відчиняти дівчині двері, наприклад. Після початку гормонотерапії, коли в мене занизився голос, коли почала змінюватися зовнішність, я почав розуміти, що в соціумі мене сприймають більше як чоловіка.
–Це вже в якому віці приблизно?
– Я почав гормонотерапію в дев’ятнадцять. І десь років за три в мене змінилася зовнішність, тож мене почали «зчитувати» саме як чоловіка у той момент. Оця надмірна маскулінніст потім почала відпускати, бо я вже побачив, що люди мене сприймають так, як я хочу, щоб вони мене бачили. І тоді в мене почали прокльоватися дуже цікаві речі у голові, бо деякі феміністичні «штуки» мені також подобаються. Макіяж мені дуже подобається, а ще – якісь блискучі речі, от все, що блищить. Це з самого дитинства. Мереживо мені подобається. І я почав себе ловити на думці, що мені це близьке. Тобто мені подобається виглядат фемінно час від часу, але не подобається бути жінкою.
Свої феміні-прояви почав відчувати і потрошку приймати тільки нещодавно якісь феміні речі. І це дається мені певним чином важко, бо мій мозок починає щось таке… видавати. А може, я все таки жінка? Ну, ні, не відгукується це у мене. Якби я міг бути жінкою, це було би прекрасно, і моє життя було б набагато простіше, якби я міг би не бути транс-людиною. Я б не був транс-людиною із задоволенням, і мені дуже подобаються жінки. Ну, я би хотів бути жінкою, але я не є нею. Отож якісь такі моменти дуже спірні в моїй голові. Ці пошуки ідентичності будуть відбуватися далі…
–А ти колись ставив питання, чому так?
-Я замислювався над цим, а чому саме я? Але це було в якомусь форматі самовідчування. Це були дуже депресивні епізоди, коли мені було дуже погано, коли поствало питання, чому саме я? Ну, так сталося…
–Чи відчуваєш ти зв’язок з ЛГБТ- спільнотою? Які у вас стосунки? Як ви взагалі знаходите одна одного, якою є співпраця?
-Я працюю в активізмі п’ять років. Працював саме комюніті-менеджером, із транспільнотою як зв’язок. Є чати, люди між собою передають інформацію, комунікують. Запрошують на тренінги, там знайомляться. У мене є зараз інстаграм-сторінка, де я розповідаю про фемінізацію.
–Нам відомо, що ти створив комікс, який присвячений розвитку трансактивізму в Україні. Розкажи про це.
-Я дуже люблю робити креативні презентації, готувати якісь історі. Ось і виникла ідея щось зробити у стилі піксельної гри. Я просто зібрав інтерв’ю. Серед знайомих активістів. І почав це все якось ліпити… Вийшло класно. Я дізнався стільки всього цікавого про активізм, про історію трансактивізму.
–На твою думку, як ставиться суспільство до трансгендерних людей?
-Краще, ніж раніше. Бо більше з’явилося інформації.
–Тема законопроєкту про злочини на ґрунті ненависті. На твою думку, він є важливим? Ухвалення цього документа – це питання виживання?
-Це важливо. Це про безпеку, це для того, щоб почуватися безпечніше в суспільстві.
Дивіться повністю розмову Сальвадором Стрижем у новому випуску ютуб-проєкту “Каштан. Інтерв’ю”
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
