Розповідь про зустріч дружби з німецькими футболістами на «Старті» після так званого історичного «Матчу смерті»
Цими травневими днями схиляємо голови перед пам’яттю мільйонів українців, які загинули під час Другої світової війни. Серед них — і футболісти київського «Динамо» Микола Трусевич, Іван Кузьменко, Олексій Клименко, Микола Коротких.
Згадаймо: в 1942 році на київському стадіоні «Старт» відбулася серія матчів між українськими гравцями та футболістами команд окупаційних військ. Цей турнір, що увійшов в історію як «Матч смерті», став символом незламності духу. Нині на місці тих подій – височіє монумент на честь загиблих героїв.
1942 рік. Футбольна команда «Старт», у складі якої здебільшого грали «динамівці» Києва, провела з 7 червня по 16 серпня 1942 року 11 поєдинків: 4 – з німецькими командами, 3 – з угорськими, 4 – з місцевими – «Рух» та «Спорт».
Вікіпедія стверджує: 9 серпня 1942 року на поле виходив «Старт» (у документах значився як «команда хлібозаводу № 1») у такому складі: Микола Трусевич, Олексій Клименко, Іван Кузьменко, Михайло Свиридовський, Микола Коротких, Федір Тютчев, Михайло Путистін, Василь Сухарєв, Володимир Балакін, Михайло Мельник, Макар Гончаренко, Павло Комаров, Юрій Чернега, Петро Сотник. Восьмеро з них — динамівці, троє з київського «Локомотива»…
Значно пізніше, в 1943 році чотирьох з гравців було розстріляно у Сирецькому концтаборі: Кузьменка, Клименка, Коротких і Трусевича. Легендарними стали дві останні гри, коли довелося змагатися з німецькими футболістами із «Флакельфа» — команди військово-повітряних сил «Люфтваффе». Згідно з радянською пропагандою, суперниками українських футболістів у «Матчі смерті» була елітна команда гітлерівських пілотів, яка нібито спеціально прибула з Німеччини, щоб підняти бойовий дух нацистів. До цього вона жодного разу не програвала на окупованих територіях. Насправді це була фронтова аматорська команда, в складі якої виступали як льотчики, так і зенітники.
Першу гру, що відбулася 6 серпня, команда «Флакельф», до складу якої входили німецькі льотчики, техніки та зенітники, програла з рахунком 1:5. По гарячих слідах, 9 серпня, відбувся матч-реванш, у якому «Флакельф» знову зазнала поразки — 3:5 (а не 0:6, як стверджувала радянська легенда). Саме цей поєдинок згодом отримав назву «Матч смерті».
За словами безпосереднього учасника матчу Макара Михайловича Гончаренка, ніхто київським футболістам перед грою не погрожував. Після матчу вони вільно розійшлися по домівках. Однак через дев’ять днів більшість гравців «Старту» заарештували за звинуваченням у крадіжці хліба з місцевого хлібозаводу. Команду утримували в гестапо, де їх допитували й катували, а згодом перевели до Сирецького концтабору. Чотирьох футболістів розстріляли пізніше — за звинуваченням у саботажі на тому ж хлібозаводі, де вони працювали.
У 2005 році прокуратура Гамбурга остаточно закрила справу про так званий «Матч смерті», яку розслідувала з 1974 року. Слідство не виявило зв’язку між перемогою українців і подальшими розстрілами гравців.
І знову безкомпромісна гра на «Старті»
2006 рік. Вперше після 1942 року на легендарному київському стадіоні «Старт» знову з’явилися футболісти з Німеччини. 27 травня тут відбувся міжнародний матч на вшанування пам’яті українських гравців, загиблих у роки Другої світової. До Києва завітала збірна німецьких журналістів, у складі якої — переважно медійники з впливового журналу Der Spiegel. Їхніми суперниками стала українська аматорська команда «Журналіст України».
Вікіпедія, до речі, зазначає, що автором ідеї зустрічі був київський журналіст Сергій Шевченко.У підготовці події брав участь генерал-лейтенант СБУ, дослідник історії «матчу смерті» Володимир Пристайко. Загалом організаторами матчу виступили Національна спілка журналістів України, Німецький культурний центр «Ґете-Інститут у Києві» та ФК «Динамо» (Київ).
Своєю акцією журналісти прагнули не лише вшанувати жертв Другої світової війни, а й «оживити» занедбану на той час спортивну споруду — історичний стадіон «Старт» (господарі арени полагодили трибуни, обладнали роздягальні для спортсменів, душову тощо).
На жаль, арена «Старт» досі у жахливому стані, хоча мер Віталій Кличко багато разів обіцяв її відновити.
Українці не мали права програти
Утім, повернемося до матчу дружби. Між іншим, у складі журналістської збірної грав і автор цих рядків.
Перший символічний удар по м’ячу виконали режисер німецького документального фільму «Команда смерті» Клаус Бреденброк і автор книжки «Чи був «матч смерті»? Документи свідчать» Володимир Пристайко. Приємно вразила й атмосфера: на трибунах зібралося понад півтори тисячі глядачів — багато з них прийшли сім’ями. Про матч вони дізналися з яскравих афіш.
Як і в 1942 році, за матчем на стадіоні спостерігав Владлен Путистін — син колишнього гравця «Динамо» і команди «Старт» Михайла Путистіна. Після арешту його батько вижив у Сирецькому концтаборі. Наприкінці 1943-го він працював завгоспом футбольної команди «Динамо», а після війни очолював київський «Спартак».
У складі збірної «Журналіст України» на поле виходили: Сергій Шевченко, Віктор Давиденко (воротарі), польові гравці — Валерій Рекунов, Володимир Черкун, Юрій Бондар, Богдан Білейчук, Віктор Шпак, Олег Шумейко, Юрій Сай, Валентин Щербачов, Віктор Набруско, Леонід Фросевич, Юрій Малишев, Геннадій Мороз, Максим Симороз, Юрій Павленко, Микола Закревський. На лаві запасних перебував Олег Шпак.
Команду Der Spiegel до матчу підготував Міхаель Зонтгаймер, редактор берлінського бюро цього журналу. У березні 2006 року він приїхав до України з доброчинною місією — подарував Києво-Могилянській академії бібліотеку, яку успадкував від батька, професора політології Курта Зонтгаймера. Колекція налічувала 678 видань з історії, філософії, політології та соціології, серед яких були як сучасні томи, так і рідкісні букіністичні видання.
Кожен з нас, ймовірно, відчував особливу відповідальність, адже саме на цьому полі у 1942 році відбувалися історичні матчі. Глядачі підтримували нас шалено, їхні оплески були для нас величезною підтримкою, і ми відчували, як вони щиро переживають за нас.
Безкомпромісна боротьба велася на кожному квадратному метрі поля, часом – на нервах. Усі дуже переживали, щоб не завдати якоїсь травми суперникам.
Наші гості – технічні, індивідуально сильні – в першому таймі багато атакували, але в центрі оборони господарів надійно грав Геннадій Мороз і киянам вдалося нейтралізувати капітана гостей 36-річного Єнса Тодта (він -професіонал, у минулому грав за збірну Німеччини, чемпіон Європи 1996 року, закінчив спортивну кар’єру 2003 року в клубі Бундесліги «Штутгарт»).
Оборону німецьких спортсменів «цементував» 51-річний Міхаель Зонтгаймер. І все ж, її вдалося пробити. У першому таймі це зробив лівий крайній захисник Валерій Рекунов. Після навісу з кутового, який виконав Юрій Сай, м’яч ударився об землю перед воротарем, а біля дальньої стійки Рекунов, набігаючи, спрямував ногою м’яч у сітку.
На початку другого тайму Йоганес Ельтцшіг відновив рівновагу — 1:1. Звичайно, такий результат українців явно не влаштовував. Ще перед початком поєдинку ми багато говорили про те, що нам потрібна лише перемога. І що ми не мали морального права програти на «Старті».
Українська збірна мобілізувалася, у неї з’явилося ніби «друге дихання». І хоча німецькі журналісти небезпечно атакували, фортуна була на боці господарів.
По два м’ячі забили форвард Юрій Сай і півзахисник Олег Шумейко. Сай зіграв філігранно: атакуючи лівим флангом, він технічно закинув м’яча «за комірець» майже двометровому голкіперові Німеччини Алексові Нойбахеру. Попри проблеми в обороні гості до останньої секунди боролися й у другому таймі могли скоротити рахунок, проте ворота українців урятувала поперечина воріт.
Свисток арбітра зафіксував перемогу українців — 5:1. А найкращими гравцями поєдинку назвали Рекунова і Тодта.
«Гра принесла всім нам багато задоволення, оскільки була дуже цікавою, — сказав після матчу в інтерв’ю Першому національному телеканалу Єнс Тодт. — Сильна українська команда показала гарну техніку. Важливо також, що гра відбулася на історичному місці».
І про сьогодення «Старту»
Як відомо, сюди прокладено туристичний маршрут. Однак іноземних гостей тут не побачите. Спортарена зачинена, вона роками перебуває на реконструкції. На будівництво дорожніх розв’язок вартістю мільярди гривень міська влада знайшла бюджетні кошти, а ось про ремонт стадіону «забули». Сиротливо виглядає пам’ятник мужнім футболістам, які колись грали тут проти окупантів. Все щільно огороджено, брама – на замку, навіть квіти шани не можна покласти до підніжжя монумента.
Леонід ФРОСЕВИЧ
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
