Чому одне з найбільших християнських свят відзначається саме 25 грудня та яке відношення до нього мають зірки, сніп та коза
Цього року Україна вперше відзначає Різдво Христове 25 грудня – разом із переважною більшістю християнського світу. “Каштан NEWS” розповідає про традиції святкування Різдва, які склалися з давніх-давен і дожили до наших днів.
Чому 25 грудня
Оскільки Святе Письмо не вказує ні дня, ні року народження Христа, дата Різдва вважається умовною. В перші століття існування християнства Різдво святкували у різні дати, наприклад, 25 березня або 6 січня, разом із святом Богоявлення. Уперше дата 25 грудня згадується у «Хронографі 354 року» – рукописі, створеному римським каліграфом та гравером Фурієм Діонісієм Філокалом для багатого римлянина-християнина Валентина.
У рукописі йдеться, що Ісус народився «під час консульства Гая Августа та Луція Еміліана Павла 25 грудня, у п’ятницю, 15 дня нового місяця». На чому базувалася ця дата, невідомо, але, вочевидь, вона відображала традицію богослужінь, яка вже склалася на той час у Римі.
Поступово ця дата закріпилася і стала традиційного для всього християнського світу. Проте фактично на різних його територіях вона могла відрізнятися: у XVI столітті країни Європи почали переходити на новий, більш досконалий григоріанський календар (який також називається новим стилем). Але цей процес не всюди відбувався одночасно. Зокрема, Велика Британія перейшла на нього лише у XVIII столітті, а російська імперія жила за старим юліанським календарем аж до більшовицького перевороту 1917 року.
Для України це означало, що до цього часу та її частина, яка належала Австро-Угорщині, вже кілька століть святкувала Різдво 25 грудня за новим стилем, а частина, яка належала російській імперії – теж 25 грудня, але за старим стилем. На початок XX століття юліанський календар відставав від григоріанського вже на 13 днів, тому 25 грудня за старим стилем співпадало з 7 січням за новим.
Традиція святкувати Різдво 7 січня за новим стилем зберігалася в Україні аж до цього року – поки на архієрейському соборі, який проходив 24 травня 2023 року у Києво-Печерській лаврі, не було ухвалено про перехід ПЦУ на новоюліанський календар, який майже повністю співпадає з сучасним григоріанським. За цим календарем Різдво припадає на 25 грудня, тому державне свято Різдва також було перенесено на цю дату.
Святвечір чи перший день Різдва: коли можна колядувати?
Насправді святкування Різдва в Україні традиційно не обмежується лише одним днем. Напередодні Різдва відзначають Святвечір. На святкову вечерю готують 12 пісних страв (за православними традиціями Різдвяний, або Пилипівський піст триває до появи першої зірки ввечері перед Різдвом). Набір святкових страв може різнитися, але серед них обов’язково має бути багата кутя – відварена пшениця або ячмінь із медом, до якої можуть додавати мак, горіхи та родзинки.
Колядувати у багатьох регіонах України теж починали на Святвечір – хоча, наприклад, на Слобожанщині та Гуцульщині це робили в перший день Різдва, після святкового богослужіння, а на західному Поділлі – вранці, на другий день. Колядники збиралися у ватаги і ходили хатами із зіркою, зробленою із срібного або золотого паперу та прикрашеною стрічками. Вона символізувала зірку, яка засяяла над Вифлеємом і привела пастухів та волхвів до немовляти Христа. Також традиційним персонажем колядницьких ватаг була коза – парубок або дівчина, які надягали вивернутий кожух та тримали над головою козячі роги. Коза є дуже древнім символом урожаю та родючості, який був відомий не лише у східних слов’ян, а й у давніх греків та римлян.
За традицією, колядування тривало аж до свята Водохреща (Богоявлення), яке за григоріанським календарем відзначається 6 січня.
Що таке дідух
Традиційно до Різдва ретельно прибирали та прикрашали хату, вішали на ікони нові рушники. Під ікони ставили дідух – перший сніп, зібраний з поля під час збору врожаю, який до різдвяних свят дбайливо зберігали в клуні.
В залежності від регіону, сніп міг бути пшеничним, житнім або навіть вівсяним. Як і коза, він символізував урожай та достаток у хаті. Сучасні дослідники також вважають, що первісно дідух був втіленням родинного предка, який оберігав своїх нащадків.
Дідуха оплітали кольоровими нитками та стрічками, прикрашали засушеними квітами та ягодами. Його зберігали в хаті до Нового року або Водохреща.
Вертеп чи шопка?
Сьогодні ці два слова часто використовуються як синоніми, хоча насправді це не зовсім так. В українській традиції вертепом називався пересувний ляльковий театр або вистава з живими акторами, які розігрували короткі жартівливі сценки на різдвяні мотиви. Зазвичай вертепні вистави поєднувалися з колядуванням, водінням кози та іншими різдвяними обрядами.
Часто акторами та авторами сценаріїв для вистав вертепу були бурсаки – студенти духовних семінарій, люди освічені, але здебільшого незаможні. Для них різдвяний вертепний сезон був можливістю не лише застосувати свої знання з риторики та поетики, які вони вивчали в бурсі, а й заробити гроші та поласувати святковими стравами, якими їх пригощали вдячні глядачі.
Найдавніші тексти українських вертепних драм збереглися з XVIII століття, хоча сама традиція влаштовувати різдвяні вистави була відома в Україні принаймні за два століття до того. Сюжети вистав зазвичай були присвячені невдалим спробам царя Ірода вбити маленького Христа. Після цього на сцені з’являлася Смерть та карала Ірода за такий злочин, відрубуючи йому голову. Разом із євангельськими персонажами у виставі фігурували комічні персонажі, взяті з народного життя: Козак, Мужик, Пан (або Лях), Циган та інші.
Сьогодні вертепом також називається макет ясел з новонародженим Ісусом, відомий під назвою «шопка», який встановлюють у церквах або просто на вулиці.
Уперше такі ясла з фігурками євангельських персонажів влаштував у 1223 році святий Франциск Ассізький в італійському містечку Греччо. Поступово створення різдвяних шопок-вертепів перетворилося на справжнє мистецтво: деякі шопки – це ціле місто в мініатюрі, населене сотнями персонажів – не лише євангельських, а й звичайних людей та навіть наших сучасників. Фігурки у таких шопках часто є механічними та можуть рухатися: Марія колише маленького Христа, священники проходять святковою процесією, кухар ставить хліби у піч, коваль б’є молотом по наковальні тощо.
Російське вторгнення в Україну позначилося і на оформленні українських шопок. Зокрема, в найбільшій шопці країни, встановленій у церкві святого Апостола Петра в Тернополі, поруч з віфлеємськими пейзажами можна побачити зруйновані українські міста, а поруч з євангельськими персонажами – воїнів ЗСУ, які захищають нашу країну на фронті.
Також унікальну виставку шопок та різдвяного декору зараз можна побачити в Національному заповіднику «Софія Київська», в пам’ятці архітектури XVIII століття «Хлібня». А у приміщенні столичного Центрального залізничного вокзалу нині експонують п’ять історичних вертепів XIX століття. Також у цьому різдвяному містечку, створеному «Укрзалізницею», можна погойдатися на семиметровій гойдалці та взяти участь у старовинній українській зимовій забаві «хургало» за допомогою VR-окулярів
