Різдвяних традицій існує багато: дізнайтеся про найцікавіші з них!
Дванадцять пісних страв, кутя, колядки на Святвечір – ці традиції вважаються неодмінними атрибутами Різдва в Україні. Але кожен регіон має свої унікальні особливості, тож страви можуть бути різними, колядувати не всюди розпочинають із вечора, донецька кутя зовсім не схожа на волинську, а в деяких місцевостях замість куті взагалі печуть особливі святкові хлібці.
Дізнайтеся, як відзначають Різдво від заходу до сходу нашої країни в святковому матеріалі Каштан NEWS.
Від рибного холодця до борщу на квасі
Обов’язковий критерій, якому мають відповідати страви у Святвечір, – усі вони мають бути пісними, адже 24 грудня (6 січня за юліанським календарем) все ще триває Різдвяний піст. Але різдвяне меню значно різниться від регіону до регіону.
Майже по всій Україні найпопулярнішими стравами у Святвечір були борщ та вареники, однак готували їх всі по-різному. Наприклад, у південних місцевостях, багатих на рибу, борщ був рибним, а на Поліссі, зокрема на Сіверщині, його варили на буряковому квасі або готували так званий «голий борщ» із білими грибами на капустяній заквасці. Поліські вареники на Святвечір традиційно робилися з розпареною чорницею або грибами та картоплею, а в якості десерту подавалася страва під назвою «бурда» – розтерте та трохи підсмажене конопляне насіння, до якого додавали груші-дички та ту ж чорницю.
На Закарпатті до святкового столу обов’язково готували пісні деруни та галамбець – ковбаски, зроблені з кукурудзяної каші з підсмаженою цибулею, на Волині – борщ з грибами та картоплю «в мундирі», на Східній Україні – куліш, на півдні – рибний холодець. На Галичині та Лемківщині на святковий стіл обов’язково ставили миску з медом, а в неї клали принесену з церкви проскурку.
На Поділлі до Святвечора випікали особливий хліб із двох валиків, скручених джгутом та зігнутих у формі підкови або вісімки. Такий хліб вішали під ікони, там він висів до Водохреща, а потім його віддавали корові – щоб добре телилася. А на Житомирщині до Різдва пекли спеціальні калачі для корів. Калач вішали тварині на ріг, щоб рік був багатим.
Традиційна кількість страв – дванадцять – співпадає з числом апостолів Ісуса Христа, однак у більш бідних регіонах, зокрема, на півночі України, ця кількість була необов’язковою: готували хто скільки міг.
Кутю на покуттю!
Головна страва Святвечора – це, звісно, кутя, і це не просто страва, а ритуальна їжа, якою, зокрема, «пригощали» духів предків, які мали невидимо з’явитися в хаті, щоб відсвяткувати різдвяний вечір разом із своїми нащадками.
Зазвичай частину звареної куті ставили на «покуть» або «покуттю» – у кут, де висіли ікони, і примовляли: «Кутю на покуттю, а щастя/гроші в дім!». Там вона мала стояти зі Святвечора до Нового року. Також існував звичай після вечері залишати кутю на столі, щоб «рідні» (померлі) повечеряли.
На Сіверщині перед початком вечері господар брав ложку з кутею і виходив надвір дивитися на небо: якщо воно було зоряним, то наступного року буде добре розводитись птиця. На Київщині та Черкащині господиня ставила миску з кутею на вогнище, а потім злегка прищипувала своїх дітей за чубчик, примовляючи: «Чуб-чуб!»: щоб наступного року кури добре неслися, а курчата були чубатими.
На Поділлі господиня несла кутю на покуть, поклавши в рукавицю гроші, а діти в цей час зображали домашню худобу, голосно мукаючи, мекаючи та квохчучи: щоб худоба добре плодилася. Першу ложку куті підкидали до стелі – щоб бджоли водилися, а друга призначалася для морозу – щоб не морозив посівів.
Найчастіше кутя готується з товченого ячменя або пшениці і добре приправляється медом, однак на Сході України існує звичай готувати кутю з рису. У Карпатах на Різдво печуть ще й карачун (корочун, або крочун) – святковий коровай, який ставлять на стіл разом із кутею.
Єдиний український регіон, де кутя на Святвечір відсутня, – це низинні райони Закарпаття. Тут замість куті головною святковою стравою є бобалки – запечені, а потім опарені кульки з тіста з маком або з горіхами.
На півдні та сході України діти приносили на Різдво кутю своїм хрещеним батькам або старшим родичам – це називалося «носити кутю» або «носити вечерю». Разом із горщиком куті несли калачі або інші гостинці і подавали їх господарям загорнутими в хустку, примовляючи: «Просили батько, просили мати, і я прошу». За це дітей обдаровували грошима або смаколиками.
Хто коли колядує
Звичай колядувати поширений по всій Україні, однак не всюди він однаковий. Наприклад, у багатьох місцевостях діти починають колядувати вже на Святвечір: на Буковині навіть сідали за святкову вечерю якомога раніше, щоб не було пізно і діти не боялися ходити по хатах. Однак на Слобідській Україні та Гуцульщині традиційно розпочинали колядувати в перший день Різдва, після того, як у церкві скінчиться богослужіння, а на Західному Поділлі – на другий.
Зазвичай колядниками є діти, однак у деяких регіонах традиція дозволяла колядувати й молоді, а на Галичині інколи – навіть дорослим ґаздам. На Закарпатті колядувати на Святвечір дозволялося тільки хлопцям, а ось на Різдво – уже всім бажаючим.
Чого не можна робити на Святвечір та Різдво
Вважалося, що у ці дні не можна займатися важкою роботою, лаятися, багато розмовляти під час святкової вечері або виходити з-за столу. Також Святвечір намагалися завжди зустрічати вдома і взагалі не відходити далеко від хати – бо інакше «весь рік блукатимеш». Вважалося, що Різдво потрібно зустрічати без боргів та образ, тому перед святом обов’язково просили вибачення в тих, кого скривдили.
Перед Святвечором завжди вбиралися у чистий одяг, за можливості – світлий, бо носити на свято темний одяг вважалося поганою прикметою.
Костянтин МИХАЙЛЕНКО
Читайте також: Еволюція обороноздатності Києва: від княжих валів до бастіонів Печерської фортеці.
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
