Що таке квадробіка та чому діти поводяться, як тварини: інтерв’ю з психологинею Анною Калініченко
Серед дітей в Україні все більшої популярності набирає нова субкультура – квадробіка. Квадробери наслідують поведінку тварин: пересуваються рачки, носять маски та хвости.
Чи варто перейматись, якщо ваша дитина поводиться як кішка чи собака? Чи безпечно це для дітей та їхньої психіки та чи треба звертатись до психотерапевта? Про це ютуб-проєкт “Каштан. Інтерв’ю” поговорив із психологинею Анною Калініченко.
«Це така цікава історія, коли дитина може себе проявити»
Квадробіка – неофіційний вид спорту та субкультура, прихильники якої імітують дії та звички тварин. Її засновником вважається японець Кенічі Іто, який почав досліджувати поведінку мавп і наслідувати їхню манеру пересуватися.
«Його в школі булили і обзивали мавпою, і він вирішив це зробити такою своєю фішкою. Він подивився, як пересуваються, як живуть, як рухаються африканські мапи, і він почав їх копіювати. Відповідно, він почав бігати на чотирьох кінцівках. В нього так прикольно вийшло, що він навіть там потрапив у книгу рекордів Гіннесу. І просував він це з самого початку саме як спортивні такі штуки, дуже цікаві, не такі, як у всіх. Відповідно, коли це побачили, то спочатку, звісно, японці підхопили, а потім підхопив весь світ завдяки TikTok, YouTube і всім іншим платформам, які передають відео», – пояснила Калініченко.
Згодом квадробіка переросла у субкультуру, якою захоплюються діти і яка лякає або принаймні насторожує батьків. Проте, вважає психологиня, насправді вона мало чим відрізняється від тих субкультур, якими захоплювалися попередні покоління – гіпі, металістів, растаманів, тощо. У будь-яких субкультур були і будуть противники, оскільки люди бояться тих, хто не такий, як вони.
«Квадробінг – це, крім всього іншого, ще достатньо велика фізична нагрузка. І це така цікава історія, коли дитина може себе проявити. І тут дорослі кажуть: «Ні, так не можна, ми так не робили, нам це для життя не було потрібно, і ви так не робіть». Завжди є дорослі, які можуть підтримати інакших, бо вони пам’ятають, що вони самі були такі ж інакші. А є дорослі, які кажуть: «Ні», – нагадує психологиня.
Забороняти чи ні?
Багатьох батьків лякають повідомлення ЗМІ про квадроберів, які кусають перехожих або демонструють якусь іншу небезпечну поведінку. Проте, як вважає Анна Калініченко, кількість таких випадків невелика.
«Скільки тих, хто реально покусав, хто пішов прямо настільки в звірську агресію? Їх один, два, три, ну, по пальцях однієї руки можна перерахувати. Але ми про них пам’ятаємо, тому що це виходить за рамки того, до чого ми звикли і що ми можемо дозволити дітям. І тому той, хто наляканий, той каже: «Ні, ні за що». Ті, хто мають трошечки розуміння, що відбувається з підлітками, кажуть: «Ну, діти пограються і, можливо, переростуть». Люди різні, і сприйняття цього факту також дуже різне – каже психологиня.
Вона нагадує, що сила дії дорівнює силі протидії.
«Якщо ми почнемо забороняти і кричати: «Ні, і за що!», що дитина скаже? «О, точно мені туди треба. Бо батьки сказали, що не так, а я не хочу бути таким, як батьки». Це вже людина десь під сорок років може зрозуміти, що батьки таки, мабуть, мали якусь рацію. А у п’ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять років ще ні: «Я розумний, а вони вже відстали від життя». І ми не можемо навіть цього спростувати, бо життя настільки зараз от інформаційне, соціальне, воно настільки швидко рухається, що ми, дорослі, реально іноді не встигаємо за ним», – зауважує Анна Калініченко.
Коли потрібно починати хвилюватися
Психологиня пропонує підходити розумно як до підтримки, так до заборони захоплень дитини.
«Ми повинні, як батьки, починати розмовляти з дитиною та аналізувати, що відбувалося до того, як вона стала квадробером, і що відбувається зараз. Бо якщо дитина мала сто тридцять п’ять друзів, в неї не замовкав телефон або скайп, або де вони там спілкуються, ходила на танці, музику і ще погуляти кудись, а потім почався квадробінг, і дитина сидить або вдома, або тільки квадробінг, а все інше вона закинула – це не добре. Тут треба вже питати, що відбувається. Якщо дитина займається квадробінгом плюс до всього того, або щось одне скасувала – ну тобто «музика мені зараз не цікава, я хочу оце бігати, як собачка» – супер, ми дивимося і спостерігаємо, що відбувається далі», – радить вона.
Водночас потурати дитині до кінця і вдавати, що ви справді сприймаєте її як тварину, не варто.
«Іноді показують, що батьки кажуть: «Давай, я тобі ось мисочку на підлогу поставлю і водичку на підлогу, і спати ти будеш отут на килимку. , і все, ти кішечка. Ну, хочеш бути кішечкою, будь кішечкою». Це занадто, бо ви не будете у дитині взагалі рахуватися за людину. Тобто ви її принижуєте, не сприймаєте її такою, яка вона є. А це саме те, чого підлітки потребують найбільше: «Я не такий, як ти, але сприйми мене, люби мене». Але якщо дитина починає 24 на 7 бути собачкою, кішечкою, ведмедиком, то вже, я б сказала, треба звертатися до психолога або психотерапевта – не буду казати одразу про психіатра. Психіатр – це не так погано, іноді психіатри дуже допомагають. Але починаємо ми з малих доз, і йдемо до психолога. Добре було, якби батьки пішли до психолога самі, щоб зрозуміти: «Чому моя дитина так поводиться і чому я на це так реагую?». Можливо, проблема саме в реакції», – вважає Калініченко.
«Починайте з дитиною розмовляти»
У будь-якому разі, як би не дратувало батьків захоплення дитини квадробікою, заборони результатів не дадуть.
«Я б не рекомендувала відучувати від цього. В принципі, не рекомендувала б. Починайте з дитиною розмовляти. Навіть якщо ви це не сприймаєте, навіть якщо ви реально вважаєте, що це велика дурість і це жахіття, мовляв, «мені соромно перед усіма, мені соромно, що ти от ходиш або як дитинка в цьому костюмчику, або взагалі як тварина по вулиці бігаєш». Поясніть дитині з точки зору «я», а не «ти не такий». «Ти знаєш, мені не дуже зручно. Я розумію тебе, давай домовлятися». І не очікуйте, що якщо ви тільки почали домовлятися, вона одразу на це поведеться. Дитині потрібен час на те, щоб звикнути і зрозуміти, що ви реально на її боці», – пояснює психологиня.
Однак ці розмови потрібно вести вдома, а не на людях.
«Моя велика порада будь-якому батькові, матері, будь-кому: будьте завжди на стороні своєї дитини. Якщо її десь лають, ви встаєте в позу і кажете: «Йдіть куди подалі, це моя дитина, я буду з нею розбиратися самостійно». Вдома домовляєтеся, розмовляєте, але на вулиці, в школі, перед сусідами, перед родичами свою дитину бережіть і заступайтеся за нею, як тільки можете. Повірте, це рано чи пізно окупиться, і дитина також стане на ваш бік. Це не одразу станеться, не очікуйте швидких результатів. Ідіть маленькими кроками і обов’язково згадайте себе в цьому віці, як вам було п’ятнадцять, чотирнадцять, тринадцять років та як вам хотілося от бути зіркою. От ви були зіркою так, як ви вміли, дитина є зіркою так, як вона вміє», – радить Анна Калініченко.
Дивіться повністю розмову з психологинею в новому випуску ютуб-проєкту “Каштан.Інтерв’ю
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
