Нині в Україні зареєстровано понад мільйон ветеранів та ще 3,5 мільйона – родин військовослужбовців, які повернулись до цивільного життя
Незважаючи на те, що йде вже одинадцятий рік війни, в нашій державі є проблеми у сфері ветеранської політики. Психологічна і юридична підтримка, допомога родинам, програми реабілітації і самореалізації після повернення з війська. Усі ці аспекти підтримують здебільшого за рахунок громадських ініціатив і об’єднань. Про проблеми, з якими стикаються ветерани, про те, як суспільство має підготуватися до їхнього повернення і про зміни, яких має зазнати Україна як держава журналісти ютуб-проєкту «Каштан. Інтерв’ю» спілкувалися з Марією Довжик – волонтеркою, очільницею Вінницького аналітично-просвітницького центру «Ветеранський простір».
Чи можна стверджувати, що в Україні досі немає єдиної узгодженої, передбачуваної ветеранської політики?
Так. Проте не без участі громадського сектора рухаємося в напрямку, щоб таки говорити про позитивні зміни.
Давайте визначимо ті моменти, ті плюси, які зараз вже є очевидними, на що вже можна спертися. Існують ветеранські простори, в тому числі і ті, які працюють з 2015 року. Які мають досвід до повномасштабного вторгнення роботи з ветеранами за різними напрямками, як психологічна підтримка, так і інші види підтримки ветеранів та членів їх родин. Із позитивного: зараз таки вектор повернутий в напрямок уваги, більшої уваги до нашої цільової аудиторії, до ветеранів, до членів їх родини, до тих, хто втратив, тих, хто переживає невизначену втрату і, власне, з’являються, нові ініціативи, але і разом з тим є ті, хто вже можуть називати себе, або кого ми можемо називати експертами в цій тематиці і хто може ділитися власним досвідом.
Тоді давайте поговоримо про ваш ветеранський простір у Вінниці.
Ветеранські простори, які існують тривалий термін, у якийсь момент зрозуміли, що треба об’єдналися в коаліцію ветеранських просторів, і так наш вінницький ветеранський простір входить у цю коаліцію. Ми працюємо з липня 2020 року, починали ми з трьох спеціалістів – людей, які працювали в просторі, мали неабияку мотивованість допомагати ветеранам.
Велика частина наших фахівців є самі представниками нашої цільової аудиторії. Починали ми з ветерана, матері загиблого нашого героя і з члена родини ветерана, і з часом наша команда розросталася.
Зараз це – вісім фахівців в штаті і ще вісім – поза штатом. За різними формами договорів працюємо. Також долучаємо зовнішніх фахівців, які можуть бути корисними для нашої цільової аудиторії.
Розкажіть про питання, з якими найчастіше до вас звертаються ветерани або їхні родини?
Нині запити дещо відрізняються від тих, які були раніше.
І зараз дуже часто це – запити про юридичну допомогу. Ми отримуємо й більше звернень щодо психологічної допомоги безпосередньо від ветеранів та ветеранок і від членів родин, зокрема родин полеглих захисників і захисниць України. У нас, до речі, для родин полеглих, а саме для дітей наших полеглих героїв є окрема методика хібукі-терапія, за якою працюють наші психологи. Це – ізраїльська методика, яка реалізується за допомогою іграшки.
Це – методика психологічної підтримки, яка спрямована на допомогу дітям від 5 до 12 років, але іноді до 14 років реалізовуємо.
Тобто основні два напрямки – це юридична допомога і психологічна?
Юридична, психологічна допомога. Також, якщо ми говоримо про складову навчальну, зараз реалізовуємо чимало проєктів, чимало напрямків з навчання.
І, відповідно, значно більше зараз стали відвідувати навчальні курси, наприклад, англійська мова, українська ділова мова, яку ми реалізовуємо спільно з партнерами, або інші напрямки навчальні. Наприклад, була також у нас фотосправа. Один з напрямків, який також цікавий для нашої аудиторії, це – консультування щодо започаткування власної справи. Це і бухгалтерська справа, і маркетинг, і написання бізнес-планів.
Зараз, наприклад, у нас здійснюється консультування щодо написання бізнес-планів для подачі на грантову підтримку. Також здійснюються регулярні зустрічі з ветеранами, які вже мають власну справу. Ну і, власне, психоедукаційні заходи, вони також мають досить високу популярність серед нашої тільової аудиторії.
Пані Марія, а родини звертаються до вас, коли не можуть отримати, наприклад, допомогу від держави?
Ні, ми не підмінюємо функції держави, ми, як я вбачаю, більше як інструмент, за допомогою якого ветерани та члени їх родин можуть краще реінтегруватися в цивільному житті. І, власне, ми не замість, а ми в допомогу державі. Ми ж не виконуємо ті функції, які виконує держави, але якщо десь щось «просідає», ми підхоплюємо.
Ветерани, їхні родини мало знають про можливості, які надає держава? Ви є одним із цих каналів комунікації, але виходить, що комунікації недостатньо від держави?
Ну, очевидно, що недостатньо, якщо ветерани не знають про свої можливості. Ми робимо все, щоб ця інформація була якомога доступнішою. І, власне, в розрізі саме просвітницької діяльності ми здійснюємо щонайменше раз на місяць заходи, які і спрямовані на роз’яснення тих чи інших соціальних гарантій, норм.
Але тут варто відзначити, що ветеранський простір – це простір, де неформальна обстановка. Це – не ЦНАПи, не якісь державні установи. До нас можна прийти і людською мовою поговорити та отримати такою самою людською мовою відповідь на своє запитання.
Щодо психологічного спілкування з людьми, які мають бойовий досвід. Власне, окрім цього, Міжнародний фонд «Відродження» нас підтримував. Частина проєкту була спрямована на підтримку родин, які переживають біль втрати, а саме – батьків полеглих воїнів. У певний період саме мами і батьки загиблих чомусь випадали з фокусу уваги інших організацій. І, власне, ми здійснюємо таку психологічну роботу. Ми збираємо групи таких батьків, їдемо далеко в Карпати, на віддалену базу, де окрім нас немає нікого, немає факторів, які можуть відволікати.
Шість днів працюємо над внутрішнім, фізичним станом. Крім цього, в цьому році, наприклад, ми також в рамках проєкту за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» також започаткували активності саме для ветеранів.
Наприклад, ми започаткували сплави малими річками Вінничини.
Таких сплавів ми вже провели десять у цьому році.
Якщо подивитися з локального на загальнодержавний рівень, у бюджеті на 2024 рік заплановано 160 мільйонів гривень саме на психологічну реабілітацію ветеранів. Чи ефективно були використані кошти, чи є у вас якісь, можливо, зауваження з цього приводу?
Наскільки мені відомо, там досить складна історія, і я не готова відповісти, не вважаю себе достатньо експертною, щоб відповідати на це запитання. На мою думку недостатньо, не те, що недостатньо коштів, а незрозуміло як вони реалізовуються.
Зокрема, на Вінниччині знаю, що реалізовується пілотний проєкт щодо реадаптації ветеранів, там де є сімейна реабілітація. Я чула особисто позитивні відгуки, але, наскільки я знаю, там кілька заїздів всього було.
Якщо немає поруч рідних, друзів, які можуть підтримати, або якщо живуть ветерани, ветеранки у невеличкому населеному пункті, де немає психологів, де немає таких ветеранських просторів. Що б ви порадили робити у такому випадку?
В такому випадку ми згадуємо про те, що зараз з коаліцією ветеранських просторів. Ми реалізовуємо таку можливість як виїзд мобільних бригад і, відповідно, виїзд мобільних бригад дозволяє наблизити те, про що ви говорите. У людей, які проживають у маленьких населених пунктах, віддалених від обласних центрів, у них значно менше можливості отримати якісні послуги саме тоді, коли їм це потрібно. Ветеранські простори зараз, здебільшого, в обласних центрах в великих містах.
Цього немає в невеликих населених пунктах. Наші мобільні групи покликані на вирішення саме цього питання, тому що ветеран з маленького населеного пункту може залишити заявку щодо отримання тої чи іншої послуги у нас. Наприклад, може звернутися через чатбот @vetprostory_bot коаліції ветеранських простірів по таку послугу або звернутися безпосередньо в ветеранський простір, де працюють такі мобільні групи. Їх зараз вісім на Україну.
Чи справді така велика кількість ветеранів зараз готова займатися власною справою?
Насправді, так. У ветеранів досить висока мотивація щодо започаткування власної справи. Часто навіть досить цікаві можна почути ідеї.
І, власне, таке навчення, яке, наприклад, ми проводили, дає розуміння, чи дійсно людина готова йти далі і займатися бізнесом, чи, можливо, це поки що не його справа. Серед тих, хто до нас безпосередньо у ветеранський простір звертався, досить цікава така тенденція. Люди пробують, виходять, ми маємо успішні невисокі показники, але вже в цьому році щонайменше четверо отримали грантову підтримку.
Четверо ветеранів і серед них одна ветеранка, які отримали консультацію щодо започаткування справи в ветеранському просторі. Вони отримали грантову підтримку, зараз реалізовують свої проєкти і продовжують консультуватися з нашими консультантами щодо їх реалізації.
Як заново інтегрувати в цивільний простір тих, хто пройшов війну?
Переконана, що не ветеранів потрібно заново інтегровувати в цивільне суспільство, а суспільство потрібно готувати до повернення людей з бойовим досвідом.
І тут ми маємо розуміти і пам’ятати, що саме ветеранська політика, про яку говоримо, вона має бути максимально прикладною. Ми маємо розуміти, що суспільство має готуватися, готуватися мають усі фахівці, які будуть працювати з ветеранами, з людьми з бойовим досвідом. Це і лікарі, і фахівці різних державних і недержавних структур, і поліцейські. Тобто багато тисяч людей мають готуватися.
Це може бути навіть елементарно на підприємстві. Найменше, що можна зробити, запросити фахівця, наприклад, психолога, який зможе розповісти колективу підприємства щодо особливостей комунікації з людьми з бойовим досвідом, щодо того, як не треба робити.
Давайте, можливо, це обговоримо, ці питання або ті слова, які точно не варто говорити при зустрічі з ветеранами, ветеранками?
Ну, це точно не запитувати: ти бивав чи вбивала? що ти там бачив чи бачила? це страшно чи не страшно? Ну, власне, напряму запитувати про те, що було на війні, якщо людина самостійно про це не згадує.
Маріє, який досвід або ініціативи з допомоги ветеранам, підтримки їхніх родин вважаєте за доцільне масштабувати на всю країну?
Ну, власне, відкриття ветеранських просторів, якщо не в кожній громаді, то, можливо, в більшості громад.
Якщо говорити безпосередньо про наш ветеранський простір, вважаю, що в такому просторі обов’язково має бути кейс-менеджер. Це – людина, яка може розкласти все по поличкам.
І наявність такого кейс-менеджера – це важливо. Це обов’язково людина, фахівець з психічного здоров’я, це – психолог. І, власне, заходи, які спрямовані на згуртування, на створення саме спільноти.
Також на базі ветеранського простору ми зараз говорили про започаткування власної справи. Мені здається, оця практика формування саме спільнот, які потім один одного підтягують як у психоемоційному стані, так і діляться важливою для них інформацією, ось цей досвід можна і варто масштабувати.
Які поради ви дали б ветеранам, ветеранкам, які нас дивляться, можливо, які повертнулися, повертаються до цивільного життя, що їм варто робити в першу чергу?
Навряд чи я можу, не будучи ветеранкою, давати поради ветеранам і ветеранкам, але щиро запрошую доєднуватися до таких спільнот, які є в ваших населених пунктах, в ваших містах. Можливо, ви відчуваєте в собі силу та бажання створити такий просір в своїй громаді.
Ми готові ділитися власним досвідом. Я особисто вже не раз проводила міні-екскурсії і розповідала про наш простір, про те, як ми це зробили.
Починали з трьох людей і з мінімальним фінансуванням.
Але зараз ми вже розрослися, вважаю, досить непогано. І ми продовжуємо створювати проєкти, збільшувати колектив.
Щиро запрошую відвідувати ветеранські простори, бо там ви точно знайдете своїх і вам буде комфортно.
Детальніше дивіться в новому випуску ютуб-проєкту «Каштан. Інтерв’ю» за посиланням
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
