Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров вважає, що найбільша слабкість українців – егоцентризм. А суперсила – наша воля
Бесіда з Олександром Алфьоровим у студії ютуб-проєкту “Каштан. Інтерв’ю”– про важливість трактування історичних подій, відносини з Польщею, про те, як Росія спотворює сприйняття України в історичному контексті.
Одне із запитань телеведучої стосувалося реакції польських медіа на призначення Алфьорова. Адже відомо, що деякі з них стали «демонізувати» образ нового очільника українського Інституту, наголошуючи, що він – націоналіст, “азовець” тощо. Чому так сталося?
-Одразу після призначення одна з українських за походженням блогерок, яка, скажімо, завжди звинувачує Україну в тому, що тут підтримують УПА, проводять якісь антисемітські переслідування, поширила абсолютно маніпулятивні звинувачення, що я є прихильником «СС», – розповідає Олександр Алфьоров . -Звісно, це була брехня. Потім цю нісенітницю підхопив польський ультраправий сайт «Один». Проти мене було створено більше тисячі публікацій на 18-ти мовах світу: у них за основу взяли ті ресурси, на яких поширила брехню ця українська зрадниця.
Зрештою, як зазначає наш співрозмовник, правдива інформація таки перемогла. Він додає, що за брехнею маячіло російське замовлення. Пост антиукраїнської блогерки був підхоплений росіянами.
-Більше тисячі брехливих публікацій – це серйозний удар, – говорить Олександр Алфьоров. – Ми бачимо, наскільки великою у наших ворогів є ресурсна спроможність і очевидна боязнь того, хто їм протистоїть. Я – науковець, кандидат історичних наук, автор 15-ти книжок, радіоведучий, громадський діяч, ветеран, блогер. Зрозуміло, що важко по таких людях бити. Легше – по невідомих постатях…
Нещодавно парламент ухвалив Закон «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу». Український інститут національної пам’яті був одним із розробників цього документа. Олександр Алфьоров активно супроводжував його на завершальних етапах шляху аж до прийняття. Національна пам’ять допомагає зберігати правду про минуле та вшановувати героїв. Це зміцнює наше суспільство і дає можливість майбутнім поколінням краще розуміти історію та будувати власне майбутнє. Кожен крок у відновленні історичної правди важливий для спільної пам’яті і єдності. Ось що розповів з цього приводу сам Алфьоров.
– Український інститут повернув собі спеціальний статус і сьогодні є центральним органом виконавчої влади. Ми були центральним органом виконавчої влади, але керування здійснювалося через Міністерство культури та стратегічних комунікацій, – розповідає Олександр Анатолійович. – Колись Янукович, прийшовши до влади, «прибрав» цей статус, щоб можна було політично тиснути на цю інституцію. І з нас почали робити в цілому науково-дослідну установу. І для чого? Тодішня влада хотіла, щоб Інститут нацпам’яті підтримував Волинську історію в контексті російських наративів. Наприклад, що це була «різня»… Або вигадували, що російський, руський народ є переможцем у Другій світовій війні.
Які ключові речі зазнають впливу в результаті дії цього закону?
-У нас будуть механізми, інструментарії реального впливу як центрального органу виконавчої влади, – говорить Алфьоров. – Мова, історія, культурна спадщина стають об’єктами національної безпеки. Це означає, що ми зможемо робити дзеркальну відповідь на будь-яку пропагандистську історію з боку росіян. Мова – під захистом національної безпеки, цього раніше не було. Другий момент: нарешті цей закон впорядковує всю деколонізацію, декомунізацію… Ми отримаємо механізми, як зробити так, щоб не було «відкатів» назад. Важливий елемент закону – це те, що ми називаємо речі своїми іменами. Згідно із законом, ця війна почалася 19 лютого 2014 року і отримала назву «Війна за незалежність».
Наш співрозмовник торкнувся і польського контексту, зокрема розповів про ситуацію з ексгумацією тіл жертв «Волинської трагедії».
– Нарешті за багато років створена польсько-українська робоча група, яка поступово в межах своїх компетенцій за дорученням Міністерства культури Польщі, Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, обох інститутів національної пам’яті, польського і українського, покроково розробляла всі позиції, щоб уможливити ексгумації жертв 40-х років на території України і Польщі.
На сьогоднішній день відбулася ексгумація на території колишнього села Пужники Тернопільської області. І невдовзі людські останки будуть перепоховані після ДНК-аналізу, антропологічного, криміналістичного. Будуть перепоховані по-християнськи. Відбуваються розкопки ексгумаційні у Львові, на території колишніх населених пунктів, де є братські могили. Після цього невдовзі розпочнуться роботи української групи на території Польщі. Визначено, скільки об’єктів – з польської сторони, скільки – з української. Тобто ми зробили все можливе, щоб відбувся перший крок. Вересень-жовтень – це українська експедиція. За багато років, за десятиліття ми створили всі умови, передумови, щоб почати цей процес, в основі якого лежить не політика, не історія, а людяність і пам’ять про загиблих.
На запитання, у яких «уроках історії» українці не змогли для себе поставити крапку, Алфьоров відповів так:
-Ці уроки в історії є нашими найбільшими, очевидно, міфами – антиукраїнськими, що ми народ – жертва. Якщо ти себе вважаєш «народом жертвою», то як виграти цю війну? З іншого боку, ти дивишся і кажеш, ну, як же ми можемо бути народом жертвою, якщо Україні понад тисячу років? Ми є найбільшою слов’янською державою. Тобто ми насправді дуже потужна нація. І це помилка, умовно кажучи, що ми постійно знову відчуваємо цей інстинкт жертви якоїсь. Так, очевидно, це певний самозахист, безперечно, що ми були великою жертвою в 30-ті, 40-і, 50-і роки. Нам треба зізнатися чесно, що виросло покоління українців, яке розвалювало цей «совок», що це були люди, які мали величезну травму. Психоемоційну. Ми були дуже сильно травмовані, як ніколи, це – період російської окупації над нами… Це був той час, коли, по суті, змінилися покоління. І перше покоління другому поколінню передало мінімум інформації, але більшість передало… страх. Жили в страху. Ну, і це теж травма насправді.
У чому полягають найбільша сила українців і – найбільша головна слабкість?
– Наша найбільша слабкість, для мене, як для історика, це те, що ми великі егоцентристи, – говорить Алфьоров. – Ми часто думаємо, що світ обертається навколо нас. Ми думаємо, що нам всі мають допомагати. Це наша слабкість.
Вибачте, ми собі самі маємо допомогти в першу чергу. За кордоном є свої вибори, свої політичні перегони і все інше. І нам треба розуміти, що і там думають про себе. Наша велика сила в тому, що ми є носіями великої, дуже потужної суперсили. Ми з вами – ті, хто існував 1500 років тому. Це – наша суперсила. Ми не знищені були за цей час. Коли поруч з нами впало дуже багато держав, які були імперіями і які, здавалось, мали існувати вічно. Якщо ми вже це пережили, і якщо ми впоралися і не раз, то значить, що можемо впоратися знову, знову і знову.
До речі, Алфьоров став амбасадором українського ШІ. Він зазначає: «Штучний інтелект сьогодні важливий для розвитку світу. Це не лише про техніку, а й про нашу історію, пам’ять і мову. Тому Мінцифра створює українську велику мовну модель (LLM). Я пишаюся тим, що очолю робочу групу, яка веде один із ключових напрямів – культурно-історичний. Тут мова не тільки про алгоритми чи дані. Це про нашу культуру, історію, суспільство і про очищення від пропаганди та брехні, які довго спотворювали правду про нас. Бо історія – це основа нашої державності та нашої ідентичності. Для мене вона – не тільки минуле, а й майбутнє, яке ми творимо сьогодні».
Дивіться повну розмову з Олександром Алфьоровим у новому випуску ютуб-проєкту «Каштан. Інтерв’ю» за посиланням.
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
