Сьогодні – День українського кіно. Пропонуємо розмову з відомою акторкою театру та кіно, благодійницею, телеведучою, продюсеркою, громадською діячкою
Ірма Вітовська-Ванца – нова гостя проєкту “Каштан. Інтерв’ю”.
Під час бесіди йшлося про розвиток українського кіно та суспільства, потребу в україномовному контенті для молоді та дітей, мистецтво під час війни, майбутнє кінематографа і про те, як країна-агресор десятиріччями розповсюджувала свою пропаганду, намагаючись знищити усе українське.
Бузумовно, бесіда торкнулася й актуального. На запитання, як наша гостя бачить і відчуває українське кіно під час великої війни з російськими агресорами, ми почули відповідь:
«Ось подивилася церемонію вручення нагород переможцям Національної кінопремії «Золота дзиґа» і дуже втішена, наскільки багато з’явилося у нас якісного кіно. Думаю, що стрічки й надалі будуть. Головне – як їх буде створено. Я зараз думаю, що фільм «Медовий місяць»[1] , який презентували на Міжнародному кінофестивалі в Торонто, якраз дає напрямок можливості для того, щоб зробити кіно, яке не потребує великих фінансових, тобто локаційних, таких екстерьєрних, зйомок. Потрібно придумувати теми, водночас ми не можемо бути поза часом, поза війною. А з іншого боку, щоб знімати великі воєнні картини, потрібні великі фінанси. Тому варто зосередитися на якості, а не на кількості. На якісних фільмах, особливо документальних, наприклад – «20 днів у Маріуполі» або – «Мирні люди» , які сьогодні йдуть в прокаті. Але якщо виходить неякісний продукт, то нічого там не досягнемо, навпаки – ще можемо собі зробити мінуси», – розповідає актриса.
На її думку, сьогодні людям з допомогою кіномистецтва потрібні терапевтичні моменти, щоб поліпшити в тому числі й психоемоційний стан. Тому й потрібні навіть легкі кінострічки. Водночас, як дотримуватися золотої середини, скільки чого і на якого глядача ми орієнтуємось, що знімаємо?
«Навіть в цьому дозвільному контенті хотілося б все-таки піднімати планку. Особливо сценарну, драматургічну, мати смак, так би мовити», – говорить пані Ірма.
Вона зауважує, що раніше довго зловживали примітивізацією глядача, тому нині хотілося б, аби «глядач повернув вивчення себе як української нації, української культури».
На думку співрозмовниці, сьогодні – найцікавіший час для кіномистецтва. Однак ця галузь, особливо в серіальному контексті, в телевізійному форматі, більше не повинна бавитися речами, якими бавилася до вторгнення. Навіть за скромний бюджет треба знайти «ключик» до того, щоб бути креативними і цікавими, орієнтуватится на молодь, яка складає освітню еліту. А більшість – підтягнеться…
«Водночас якщо будемо орієнтуватися на більшість, яка потребує довгої терапії, освіти, просвіти, ми нікуди не потрапимо. Це моя така думка», – наголошує зіркова гостя.«Мені хотілося б, щоб українці не милувалися мистецтвом, а збуджувалися від бажання подумати, щоб задумувалися над тим, що зараз на кіноекрані побачили і до чого це все…», – розмірковує Ірма Григорівна.
Пролунало запитання і про те, як українцям ефективніше, саме в кіно, протистояти в інформаційній війні з агресором, чи подолає правда пропаганду.
Співбесідниця переконана, що нам треба робити все дуже якісно. Тоді цей напрямок буде добре працювати. Треба акцент робити й на підлітках. Цей вік дуже важливий. Дитячий матеріал – це «велика бомба» уповільненої дії. Сьогодні підлітки, які зростали на мультиках на кшталт «Маші і ведмедя», «Фіксики», дуже «засмічені» російським контентом, іграми. Водночас у нас немає українських ігор. Тобто нам треба робити ці ігри в україномовному варіанті. У нас має бути великий вибір для цього віку. Це – проблема. Зі студентами легше, адже російське вторгнення дуже сильно вплинуло на їхню свідомість.
«Вважаю, що український фон повинен панувати на всій території України як маркери для підлітків…», – наголошує актриса.
Одне із запитань стосувалося кінострічки «БожеВільні», у якому Ірма Вітовська-Ванца грає одну з головний ролей. Яким було виробництво цього фільму?
«Я дуже рада, що граю цю роль. Дуже вдячна режисерові Денису Тарасову, всій ко[3] манді, продюсерам, які змогли створити цей образ. А найбільше вдячна, що моя пропозиція була почута і прийнята в тому, що я наважилася і нахабніла попросити, але навіть не попросила, я можу сказати так, а тонко вимагала, щоби дати віку десять років наперед моїй героїні. Бо за сценарієм мені не була цікава повоєнна жінка з радянської системи – мені була цікава жінка, яка сформувалася молодою дівчиною в Другу світову», – розповідає актриса.
Цікаво було почути, як переформатували процес кінозйомок після того, як додали віку героїні.
Ірма Григорівна говорить, що художня група швидко все переорієнтувала: і костюми, і візуальний образ, і, звичайно, якісь запропоновані деталі… Треба було знайти взуття зовсім інше, знайти одяг іншого крою. Справилися…
Актриса грає людину, яка сформована в радянських, 1930-х, роках, це – період її молодості, вона віддана цій системі.
Пані Ірма каже, що їй пощастило – у той час, коли створювали картину, вона мала громадські справи з ветеранками АТО на сході країни.
«Я бачила, що таке жінка військова, які зміни відбуваються з нею, які в неї з’являються гендерні звички, набуті під час війни, яка сила є у неї… Люди на війні стають одним цілим, братами і сестрами, вони разом виживають..», – розповідає.
До речі, в одному з інтерв’ю Ірма Вітовська-Ванца сказала, що задумувалась над тим, аби долучитися до війська.
Як це було? У 2014 році актриса, як волонтерка, відвідувала шпиталі, допомагаючи пораненим. Після повномасштабного російського вторгнення актриса каже, що з’явилися певні проблеми з власним здоров’ям, і війна теж, мабуть, це пришвидшила, тож і замислилася, чи буде взагалі ефективною її участь на фронті.
«Я пропонувала: кажу, що можу бути кухаркою, мити посуд або працювати там, де треба, наприклад, у пральні. Тобто, я не можу бігати, загалом мені не підходять фізичні навантаження. Але якщо можу бути ефективною на іншому напрямку, то буду посильно працювати. Я заснувала фонд, це наш сімейний фонд, і ми дуже багато робимо. Ми справді робимо понад те, що могли б зробити до вторгнення», – говорить наша гостя.
За її словами, на фронті є певна енергетика, хочеться там залишитися. Але, якщо, не дай Бог, країні стане дуже важко, то всі мусять йти захищати свою землю, тут уже не обираєш…
На запитання, як українцям поєднати у собі милосердя і ненависть до ворога актриса відповіла:
«Не знаю. Нещодавно з нами спілкувалася жінка, яка з окупованих територій розповідала про звірства, катівні, які там є …Іноді лунає думка: а чому наші так не роблять з рашистами на знак помсти? Я кажу, цього не можна, не можна. Ми ж відрізняємося від них тим, що ми – люди. Це вже Божа справа довершити, наша справа – перемогти, довести їх до покаяння, принаймні. Далі справа, мабуть, всієї світової спільноти, що треба робити з освітою на цій території і просвітньою довгою терапією над цими народами, які в росії окуповані вже століттями. Щоб принаймні роз’єдналися, оці «штучні склейки». Це просвітня довга терапія. І вона буде відбуватися. Це є милосердя, і Україна має зайняти активну, можливо, найголовнішу позицію, – наголошує пані Ірма.
Докладніше дивіться у випуску «Каштан.Інтерв’ю»
Більше новин, фото та відео у Телеграм-каналі KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в Телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в Телеграмі.
