Вагоме питання: ситуація щодо урбаністики Києва

Зелений Київ – втрачена мрія

Ще сто років тому Київ був наповнений зеленою екосистемою. Поміж будинками розкинулися розкішні сади і гаї. На Лук’янівці заможні кияни закладали панські садиби з великими парками — наприклад, садиба Більського мала ландшафтний парк із кримськими рослинами, місточками та скульптурами. Із XVIII століття на Печерську зеленів Архієрейський гай, який пізніше перейменували на Кадетський. Там відпочивали київські митрополити та кадети військових училищ. Цей густий лісопарк простягався між Шулявкою та Солом’янкою й у ХІХ столітті став популярним місцем прогулянок на природі.

Пуща-Водиця на північному заході Києва розвивалася як кліматичний курорт — у 1893 році там заснували дачне селище на 600 ділянок, оточене сосновим лісом і озерами. А вздовж Дніпра зберігалися незаймані заплавні урочища — наприклад, Горбачиха на лівому березі. Ця дика місцина з піщаними дюнами і старицями була справжнім оазисом природи — найбільший масив заплавного лісу на лівобережжі Дніпра площею майже 83 гектари.

Тож Київ першої половини ХХ століття буквально потопав у зелені: численні сади на Подолі й Печерську, парки навколо Кадетського корпусу, заміські ліси — все це створювало образ міста серед природи.

Приклади втрат

На фото — житловий масив Позняки на лівому березі. Це наочний приклад того, як хаотична урбанізація витіснила природу з міського ландшафту. На місці колишніх луків та озер постали нескінченні бетонні джунглі багатоповерхівок і магістралей. Зелені острівці серед дворів тепер виглядають мізерними.

За останні десятиліття Київ, імовірно, безповоротно втратив чимало природних куточків. Кадетський гай, що колись займав значну площу між сучасними вулицями Уманською та Васильківською, фактично зник: більшу його частину вирубали ще під час громадянської війни, а в період Хрущова та «п’ятирічок» 1950–1960-х років остаточно забудували житлом. Подібна доля спіткала й інші зелені зони. Наприклад, на Львівській площі ще у 1970-х роках шуміли дерева й били десятки фонтанів, та нині там височіє торговельний центр, а від старого скверу не залишилося й сліду.

Загалом місто стрімко «худішає» в зелені. Ще два роки тому нараховувалося 746 зелених зон, однак відтоді їхня площа скоротилася більш як на 800 гектарів. За даними екологів, за останнє десятиліття 26 міських парків втратили майже 368 гектарів території — землі передали під житлові комплекси, ресторани та парковки.

Під загрозою

Проте зникнення зелених зон триває й нині — навіть ті природні об’єкти, що ще лишаються, опиняються під прицілом забудовників. Яскравий приклад — ситуація навколо Національного Ботанічного саду ім.М.М. Гришка. Несподівано він став фігурантом земельного скандалу. В 2024 році Державна аудиторська служба заявила про виявлені порушення: керівництво ботсаду нібито уклало інвестиційну угоду, за якою частину його заповідної території було передано під житлову забудову всупереч закону. За даними аудиту, на території ботанічного саду планувалося звести житлові та офісні будівлі, а в обмін сад мав би отримати частку в нових об’єктах. Це фактично означало комерціалізацію заповідної землі.

Керівництво ботанічного саду різко заперечило цю інформацію, назвавши її «інформаційним вкидом», і подало позов до суду з вимогою спростування. Наразі Спеціалізована екологічна прокуратура перевіряє законність підписання інвестиційної угоди та самі наміри забудови заповідної території. Попри запевнення керівників ботсаду, що жоден квадратний метр не забудовано і не планується до забудови, сам факт укладання такої угоди викликав серйозне занепокоєння серед екологів та громадськості. Адже ботанічний сад дійсно опинився під реальною загрозою втрати частини своєї території.

Урочище Горбачиха — ще один зелений об’єкт, що балансує на межі виживання. Цінність Горбачихи для Києва важко переоцінити: це унікальний природний комплекс заплавного лісу з озерами та дюнами, прихисток для рідкісних видів птахів і рослин. З 1994 року територію Горбачихи зарезервували під створення ландшафтного заказника, однак повноцінного заповідного статусу вона так і не отримала. Натомість не раз виникали плани її забудови.

У 2007 році Київрада вже намагалася передати урочище під котеджну забудову, і лише суд скасував те рішення. Але проблема повернулася: 30 гектарів Горбачихи передали в оренду фірмі «Будівельний міжгалузевий альянс» для зведення торговельно-офісного центру з паркінгом. У 2018 році, за даними екологів, міська влада незаконно продовжила оренду на користь відомого забудовника Ігоря Ніконова. Активісти Київського еколого-культурного центру нині судяться, вимагаючи визнати передачу землі незаконною та розірвати договір оренди.

Водночас забудовник уже встиг завдати шкоди: без жодних дозволів в урочищі вирубали понад 5 гектарів заплавного лісу під майбутнє будівництво. Контролюючі органи не втрутилися і не зупинили ці самовільні дії. Тож Горбачиха фактично опинилася на межі перетворення з дикого зеленого куточка на черговий будмайданчик — якщо найближчим часом не буде забезпечено юридичний захист цієї унікальної території.

Європейський досвід реставрації природи

Світові міста, зіткнувшись зі схожими проблемами, активно впроваджують стратегії повернення зелені в урбаністичний простір. 

До прикладу — Берлін, де громада відстояла один із найбільших міських відкритих просторів. Коли в 2008 році закрився старий аеропорт Темпельгоф, виникла ідея забудувати його частину житлом. Проте мешканці підняли хвилю протестів за збереження унікального простору. В 2014 році відбувся референдум, на якому 64 відсотки берлінців підтримали закон, що зберіг Темпельгофер Фельд як рекреаційну зону та заборонив будь-яку забудову на його території. В результаті колишній аеродром площею 300 гектарів перетворився на найбільший міський парк Берліна — відкритий простір для прогулянок, занять спортом і відпочинку на природі. Цей приклад досі вважають однією з найуспішніших громадських ініціатив, коли люди змогли захистити зелену зону навіть всупереч тиску через нестачу житла.

Ще один приклад відродження природи серед бетону – High Line у Нью-Йорку. Це лінійний парк, створений на місці колишньої залізничної естакади на західному боці Манхеттена. Лінія для транспортування вантажів була побудована в 1930 роках, проте – закинута в 1980 році. З часом вона заросла дикими рослинами, перетворившись на своєрідний міський ландшафт. У 1999 році місцева влада планувала демонтувати конструкцію, та двоє мешканців району, Джошуа Девід і Роберт Хаммонд, заснувавши некомерційну організацію Friends of the High Line, врятувати її від знесення і перетворили на громадський простір. Проєкт реалізовували частинами з 2006 до 2019 року, витративши 250 млн доларів. Крім витрат і естетики, масштаб проєкту приніс понад 5 млрд доларів інвестицій у район та десятки тисяч нових робочих місць. Сьогодні цей парк складає 2,3 км зеленого прихистку серед бетонних хмарочосів. 

Київ і дика урбанізація

На жаль, київські реалії поки що далекі від європейських. Причини поступового зникнення зелених зон у столиці криються в хаотичній урбанізації, відсутності продуманої зеленої стратегії та корупційних інтересах забудовників. Бум будівництва 2000–2010-х років відбувався без належного контролю: забудовувалися прибережні зони, схили, двори — і часто це робилось в обхід генплану. До цього часу місто не має дієвого реєстру зелених зон, а величезні площі міських лісів і гаїв офіційно не обліковані як парки і тому залишаються беззахисними. Така неідентифікована частина зелених територій існує фактично, але не юридично, оскільки не має офіційного статусу. Тому, в будь-який момент, ці території можуть бути віддані під забудову, адже «на папері» вони не мають жодної цінності.

Більше того, в травні 2024 року Київрада ухвалила рішення, що фактично заблокувало створення нових об’єктів природно-заповідного фонду в місті. Експерти вважають, що це зроблено на догоду забудовникам, які не зацікавлені в охороні зелених територій. Така політика прямо суперечить інтересам громади, бо зменшення зелені веде до погіршення якості повітря, підвищення температури в місті та втрати місць відпочинку.

Корупційна складова теж очевидна – багато скандальних забудов стали можливі через змови чиновників та бізнесу. Від передачі Горбачихи в оренду під ТРЦ до появи незаконних висоток у рекреаційних зонах – всюди простежується знецінення простору на користь швидкого прибутку. На жаль, зелені зони міста розглядаються як ресурс, а не як суспільне благо. В результаті парки зменшуються, маленькі сквери займає малий бізнес, а історичні садиби занепадають і зникають. Київ фактично переживає стихійну урбанізацію, де природа програє конкурентну боротьбу з бетоном.

Водночас зростає усвідомлення проблеми серед містян. Громадські рухи за збереження Протасового яру, Кирилівського гаю та інших зелених зон – показник того, що кияни не бажають жити у бетоні.

Що ж робити?

Відповідь на це питання надає Дмитро Беспалов, експерт з міської мобільності та параметризації руху:

«Ситуація з втратою зелених зон у Києві – це не окрема проблема, а наслідок більш широких процесів. Вона пов’язана з відсутністю стратегії просторового розвитку, низьким рівнем довіри до інституцій, а також з особливостями економічної поведінки громадян. Часто забудова – це спосіб інвестування в умовах кризи, коли недовіра до банків та держави зростає. Саме тому значна частина житла купується не для проживання, а для подальшого перепродажу чи здачі в оренду.

Забудовники працюють переважно з державними територіями, зокрема із зеленими зонами, оскільки процедура погоджень тут зрозуміліша та контрольованіша, ніж, наприклад, у випадках із промисловими зонами, які часто мають складну юридичну історію, боргові зобов’язання чи проблеми із забрудненням.

Ще один важливий фактор – відсутність модернізації житлового фонду. Замість того, щоб інвестувати в оновлення застарілих кварталів (сталінок і хрущівок), міська політика часто фокусується на освоєнні незабудованих ділянок, зокрема зелених територій.

На жаль, місто виявляється неготовим до реалізації комплексних, довгострокових рішень. Існуюча система управління здатна реалізовувати окремі великі проєкти, проте не готова до тактичних завдань, котрі потребують координації на багатьох рівнях.

Загалом, питання збереження зелених зон не можна розглядати ізольовано, адже воно тісно пов’язане з економічними, політичними та управлінськими контекстами, які потребують комплексного перегляду. Тому для зміни ситуації необхідна не лише стратегія озеленення, але й зміна підходів до управління, виборчого процесу, прозорості ухвалення рішень та внутрішнє зростання.

Наприклад, цікавою є ідея голосування «за і проти», тобто врахування антирейтингу у виборах. Це, своєю чергою, могло б зменшити шанси «яскравих і токсичних» кандидатів, натомість підвищити прохідність поміркованих, некорумпованих фахівців. Також необхідно розуміти, що менеджмент обираємо ми, тому освіченість населення – вкрай потрібна модернізація».

Потрібна не просто зміна інструментів – потрібна зміна мислення. Київ не зможе дихати, поки міські політики дихають лише інтересами забудовників.

Дарія ФРОЛОВА

Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі  KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.