Щороку в Україні в третій четвер травня відзначають День вишиванки. Цьогоріч це свято припадає на 15 травня. Як виник День вишиванки, як виглядали вишиті сорочки наших предків та як український традиційний одяг змінювався з часом – читайте в матеріалі Каштан NEWS.
Як все починалося
Всесвітній день вишиванки був започаткований у 2006 році, коли студенти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича вирішили обрати день та разом прийти на заняття у вишиванках. Перші декілька років такі акції не виходили за межі університету, але потім День вишиванки почали святкувати у Чернівцях на міському рівні, а згодом – і по всій Україні.
День вишиванки не є державним святом, але це не впливає на його популярність: щороку у третій четвер травня українці по всьому світу виходять на вулиці в традиційному вбранні та беруть участь у численних конкурсах та флешмобах, присвячених вишиванкам. У тому, що дата свята припадає не на вихідний день, а на четвер, також є свій сенс: вишиванка – це не екзотика, а наша українська ідентичність, успадкована від предків та активно інтегрована в сучасність.
Як відзначають День вишиванки сьогодні
Через воєнний стан наразі в Україні не можна проводити масові заходи, якими це свято супроводжувалося раніше. Але всі бажаючі можуть взяти участь у фотофлешмобах – зокрема, у флешмобі, який цьогоріч запустило Міністерство національної єдності. Стати його учасником дуже просто: потрібно сфотографуватися у вишиванці, викласти свою світлину 15 травня у соцмережах під хештегом #ВишиванкаЄднає та вказати в дописі місто і країну, де ви зараз перебуваєте.
Десять фактів про вишиванки, які ви могли не знати
1. Вишиванка чи сорочка?
Хоча традиція носити вишиті сорочки в Україні відома щонайменше з княжої доби, назва «вишиванка» історично з’явилася доволі недавно. Ще наприкінці XIX століття цим словом називали просто будь-яку вишивку, а в значенні саме «вишита сорочка» воно почало використовуватися пізніше. Традиційно вишиті сорочки в Україні називалися «кошулі», «рубашки» або, найчастіше, просто «сорочки».
2. Від коноплі до шовку
Сорочки шилися з лляного або конопляного полотна білого кольору. Найкращим матеріалом вважався льон, оскільки тканина з конопляних ниток є досить грубою та погано піддається відбілюванню. Тому лляні і добре вибілені сорочки були ознакою святкового вбрання або того, що людина має матеріальний достаток. Шляхта та козацька старшина носили сорочки з привозної тканини – шовку або серпанку.
3. Для жінок: довгі чи короткі?
Жіночі сорочки могли бути довгими або короткими. Поверх довгої сорочки пов’язували плахту або запаску – широке полотнище, яким обгортали нижню частину тіла на кшталт спідниці. Пізніше, коли замість плахт та запасок почали носити шиті спідниці, сорочки стали коротшими.
4. Для чоловіків: заправлені чи навипуск?
Чоловічі сорочки були короткими, і носили їх заправленими в штани. Носити сорочки поверх штанів (навипуск) було прийнято лише в деяких місцевостях Полісся. На Лівобережжі такий спосіб носіння вважався «московським».
5. Питання етикету
Сорочка, навіть рясно та багато вишита, була виключно спіднім одягом. Поверх неї обов’язково надягали свиту, кунтуш або жупан (жінки також надягали корсетки), взимку – кожух. Не носити нічого поверх сорочки вважалося пристойним лише вдома, в спеку або під час польових робіт.
6. Розміщення вишивки
Найчастіше вишивалися ті частини сорочки, які були видно з-під верхнього одягу: рукави та комір. На жіночих сорочках, які носили з плахтою чи запаскою, також вишивався поділ.
7. Нитки та кольори
Для вишивання сорочок використовувалися лляні або конопляні нитки. Нитки пряли вдома, а потім відбілювали (вишивка такими нитками називалася «біллю») або фарбували дубовою корою, лушпинням цибулі або відварами різноманітних трав та квітів. Таким чином можна було отримати досить стійкі жовті, коричневі та попелясто-сині відтінки.
Щоб вишити сорочку більш яскравими кольорами – червоним, глибоким чорним, яскраво-зеленим або синім, доводилося купувати так звану «заполоч» – кольорові бавовняні нитки, які привозили зі Сходу через Крим. Більш заможні люди також носили сорочки, вишиті шовком або золотими нитками.
8. Регіональні відмінності
Вишивка «біллю» була характерна для традиційних сорочок Лівобережної України. Також використовувалися суворі небілені та попелясто-сині нитки. Червоними нитками у цих регіонах зазвичай вишивалися лише рушники та скатертини, а мода прикрашати в такому стилі сорочки з’явилася тільки наприкінці XIX століття.
9. «Хрестик» чи «лиштва»?
Стиль вишивання сорочки «хрестиком», який нині вважається трохи не традиційним, насправді з’явився досить пізно – на межі XIX – XX століть. До цього сорочки вишивали переважно іншими способами – так званою «заволоччю» (швом, який імітує узорне перебірне ткання), «лиштвою» (шитво, яке має з обох сторін однаковий вигляд) або «низзю» (шов, який виконується зі споду).
На Лівобережжі сорочки прикрашали «мережкою» – ажурним візерунком, схожим на мереживо. Мережку робили висмикуючи з тканини нитки. Існує і ще один схожий спосіб – «вирізування», коли на тканині вирізали квадратики за допомогою ножиць або гострого ножа, а потім обшивали їх. Така техніка прикрашання характерна для Полтавщини, Закарпаття та деяких районів Рівненщини.
10. Візерунки та орнаменти
Найбільш давніми мотивами вишивки в Україні були геометричні орнаменти. Вони могли складатися з ромбів, зиґзаґів, ліній, хрестів, кругів або трикутників. Рослинні мотиви починають з’являтися на вишитих сорочках у XVII – XVIII століттях і набувають остаточної популярності на межі XIX – XX століть. Такі мотиви були найбільш характерні для східних та південних регіонів України.
Костянтин МИХАЙЛЕНКО
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
