Молода жінка втратила рідний будинок, але не здалася і відкрила власну справу
Після повномасштабного російського вторгнення мешканка Соледара Єлизавета Першина, як і багато її земляків, була змушена залишити рідне місто. Нині вона живе і працює в столиці, де відкрила власну професійну фотостудію.
Про війну, її наслідки, пошук себе в новому житті за межами рідного дому Єлизавета розповіла журналістам ютуб-проєкту «Каштан. Бізнес».
Фотографія міста дитинства
«Моє дитинство було дуже веселим, —згадує безтурботне минуле Єлизавета. — Місто – невелике, але є дуже прикольні місцевості. У мене ще був велосипед, і я виїжджала. І так давала великі круги: потрібно було спочатку виїхати на саму вершину міста (там у нас стояла церква, та, в принципі, все наше місто знаходилося на пагорбі), звідки заїжджала в райони, де жили мої друзі».
Багато з дітей, у кого в руках колись опинилася фотокамера, зобов’язані цьому своїм батькам. У випадку з Єлизаветою подарунок батька визначив її долю. Ба, більше — допоміг вижити, знайти себе в новому житті.
«Я почала ще дома фотографувати, — продовжує спогади дівчина. — Ми з друзями виходили на пагорби, де дуже красиві, яскраві краєвиди. Фотографуватися тому, що завжди були якісь гарні кольори».
Крок у професію
У 16 років Єлизавета поїхала до Дніпра на навчання і, звичайно, взяла з собою камеру. Фотографувала своїх знайомих, подруг. Згодом про класного фотографа, яка живе поруч, дізналися всі в гуртожитку й почали її запрошувати відзняти день народження чи ще якусь пам’ятну дату.
А потім Єлизавету знайома запросила працювати до модельного агентства: була співбесіда і півтора року роботи. Це сталося у відносно спокійному 2019-ому…
Війна
«Потім я повернулася додому. Якраз почався «ковід», і декілька місяців прожила вдома, після чого вирішила приїхати до Києва», — розповідає Єлизавета.
Саме в Києві її застало повномасштабне вторгнення росіян.
«На той момент у мене були знайомі, які працювали в медичному закладі. Вони мене до себе забрали. Там був колектив людей, які були в цей день на зміні й які вже просто додому не повернулися, тому що така була обстановка. І там я залишилася жити на 50 днів», — розповіла співрозмовниця.
Тоді її рідні ще жили в Соледарі. Війна й до цього була майже поруч від них. Тому вони звикли до того, що «там десь щось бахкає». Тож евакуюватися відразу не поспішали.
«Вони мене не слухали», — згадує Єлизавета.
Першою, додала вона, виїхала тітка з малолітнім племінником. А старша сестра думала, що якщо вона накрутить багато консервації, то це її врятує. І можна буде просто пересидіти в підвалі. Через деякий час снаряди пробили цей підвал…
Другою поїхала мама. Вона майже нічого з собою не взяла, крім маленької валізи, в котрій помістилися несезонні речі, зарядка до телефона та документи…
«Моя мама зараз живе зі мною… З того, що у нас залишилось вдома, це, мабуть, тільки наші спогади, бо зрозуміло, що вже нема, що забирати і з чим куди вертатися. Ми дізналися в 22-му році, що в нашу квартиру був черговий приліт, і на цей раз вона вже зруйнована. Кажуть, що снаряд в одну воронку двічі не влучає: в наш будинок влучив чотири рази, і четвертий раз уже був фатальний. Ось і «посипалася» моя квартира з усім майном», – розповіла дівчина-фотограф.
Початок власної справи
«Я задумалася про бізнес, – продовжує розповідь Єлизавета. – Подивилася навколо і думаю: єдине, що потрібно мені, — приміщення. Точно мені потрібна фотостудія. Почала шукати і знайшла це приміщення. Спочатку думала, що мені потрібно тільки пофарбувати його. Думала, що от зараз зроблю ремонт, всі побачать, що це я, і підуть до мене. Були сподівання, що хоча б у перших лавах друзі підуть і я частину тих грошей, які вже вклала, «відіб’ю». Але так не сталося…
Потім запустила рекламу, і в мене за кілька днів уже набрався щільний запис на тиждень. Так студія розпочала працювати».
Згодом Єлизавета замислилася над тим, аби поліпшити свою фотостудію.
«Повністю зробили ремонт із друзями. Найважче було фарбувати стіни. Адже вони заввишки 3,3 метра», — згадує дівчина.
Назад вороття немає
«Дуже багато думала про те, як взагалі можу повернутися додому, — розмірковує дівчина. – Лякає думка, що не зможу взагалі повернутися додому! Не зможу бути взагалі на Донеччині! Мені дуже страшно думати про те, що ніколи не зможу туди повернутися, що взагалі це буде інша країна…»
Детальніше дивіться в новому випуску ютуб-проєкту «Каштан. Бізнес» за посиланням
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
