Голосіївську районну державну адміністрацію в м. Києві очолює Сергій Садовой – управлінець, який має великий досвід роботи, адже пройшов різні щаблі державної служби. З головою РДА обговорюємо безпекову ситуацію, зокрема, облаштування укриттів у навчальних закладах, відбудову об’єктів, що зазнали руйнувань внаслідок ворожих атак, підготовку до опалювального сезону. Спілкуємося також про підтримку людей, які вимушені були залишити свої домівки, рятуючись від рашистського вторгнення, родин загиблих Героїв. І, звісно, говоримо про допомогу Збройним Силам України, адже це наближає нашу Перемогу.
Днями Прем’єр-міністр анонсував повторну перевірку сховищ. Яка наразі ситуація з укриттями в Голосіївському районі?
Питання безпеки людей – найголовніше. Шкода, що за всі роки Незалежності цій проблемі на державному рівні не приділялося належної уваги. Тому на початку повномасштабного російського вторгнення ми зіткнулися з нестачою та неготовністю захисних споруд цивільного захисту.
Велика частина фонду захисних споруд залишилися нам у спадок з часів «холодної війни». Тоді радянська влада всерйоз готувалася до ядерного конфлікту, тому на підприємствах будувалися підземні сховища на сотні, а той тисячі місць, а державні установи обов’язково мали найпростіші укриття. Наприклад, візьмемо такі підприємства на території нашого району, як «Радар» чи «Рошен» або колишній завод художнього скла – там є класичні сховища. Коли небезпека часів «холодної війни» минула, почали зводити нові житлові масиви без достатньої кількості укриттів. Тому питання збільшення фонду захисних споруд цивільного захисту там постає особливо гостро.
Перевірки укриттів у нас здійснюються постійно. Їх проводять ДСНС, правоохоронні органи, депутатський корпус, тимчасові комісії Київради, Міністерство з питань стратегічних галузей. Тримають, як-то кажуть, нас у тонусі. І це правильно. Проте трапляються випадки, коли на цьому непростому питанні деякі політики роблять хайп, щоб підвищити свої рейтинги. І це обурює. Бо крім критики, якогось конструктивного вирішення питання та допомоги вони не пропонують. У нас на районі майже 1400 житлових будинків, і для облаштування в кожному з них укриття потрібні колосальні кошти і час. А в деяких будинках це технічно неможливо зробити, адже не кожен підвал придатний для облаштування укриття. Одним словом, нюансів багато. Скажу так: там, де можливо облаштувати укриття, ми, в силу своїх можливостей, це робимо.
Непроста ситуація з укриттями, які перебувають у приватній власності. Згідно з чинним законодавством, власники або балансоутримувачі відповідальні за належне утримання та забезпечення доступу до таких приміщень. Але на практиці тут все не так просто: фактично ніякого покарання для них не передбачено в разі неналежного утримання або якщо не забезпечено допуск. Тому це питання необхідно вирішувати на законодавчому рівні.
В Україні розпочався навчальний рік, і головна умова очного навчання – це наявність укриття. Чи всі школи району забезпечені сховищами?
У нас 35 шкіл. Із них 32 обладнані укриттями, в яких діти та вчителі зможуть сховатися під час повітряної тривоги. Ці споруди були повноцінно підготовлені ще до початку минулого навчального року. Цього року ми локально, за рахунок поточного ремонту в деяких з них, провели необхідні роботи та доукомплектували.
Три навчальні заклади у нас не мають власних укриттів. Скажімо, школа №110. Ця будівля досить стара, без підвалу. Проте освітній процес там не зупинено, оскільки в сусідній будівлі є захисна споруда. Тож після сигналу повітряної тривоги, за кілька хвилин, школярі та вчителі будуть у безпеці. А загалом у наших планах – реконструкція школи з облаштування приміщення цивільного захисту. Учні двох інших навчальних закладів району, які не мають укриттів, також під час повітряної тривоги перебуватимуть у приміщеннях, які знаходяться поруч.
За два роки на облаштування укриттів Києва з міського бюджету було виділено 1,2 млрд грн. Чи достатньо цієї суми?
У Голосіївському районі, як вже зазначав, майже 1400 житлових будинків. Нині тривають роботи з облаштування укриттів на 42 об’єктах. Цього замало. Я пропонував і мерії, і депутатам розробити міську програму безпеки людей, що має вирішити питання укриттів. Як її бачу? Підвалами ми однозначно не вирішимо ситуацію, потрібні більш серйозні укриття. Наприклад, у нас є підприємство, яке розробило та виготовляє підземні автономні укриття, безпечні для користування. Є сертифікат на їхню експлуатацію. Такі укриття встановлюють шляхом заглиблення під землю, вони розраховані на 70-90 людей. Розбудова таких укриттів має стати обов’язковою, це дасть змогу зробити наші громади більш захищеними.
Президент уже підписав закон про обовʼязкову наявність захисних споруд у новобудовах. Це означає, що забудовники повинні будуть передбачити укриття під час будівництва житла. Це дуже гарна ініціатива. Якщо забудовник не завершить роботи з обладнання відповідного укриття, то орган державного архітектурно-будівельного контролю матиме право відмовити йому у видачі сертифіката про готовність будівлі до експлуатації. Це стосується не лише житлових будівель, а й шкіл, лікарень, садочків.
Ця війна показала, що в нас обов’язково має бути державна програма, стратегічна основа щодо безпеки. Це стосується як Збройних Сил, так і цивільного захисту населення.
За час повномасштабної війни в Голосіївському районі було кілька серйозних прильотів. Як відбудовується район після ворожих атак?
У нас були влучання як в об’єкти інфраструктури, так і житлові будинки. На кожен факт реагуємо комісійно, спілкуємося з людьми. Якщо йдеться про заміну вікон чи дверей, то такі роботи проводимо власними силами, якщо щось серйозніше – тоді відбудова здійснюється коштом держави.
Війна змусила мільйони українців залишити свої домівки та жити в новому статусі – внутрішньо переміщених осіб. Скільки в районі офіційно зареєстровано ВПО? Як підтримуєте цих людей?
У нас понад 40 тисяч внутрішньо переміщених осіб: майже 20 тисяч з 2014 року і понад 20 тисяч – після повномасштабного вторгнення. Хтось планує повертатися додому після закінчення війни, а для когось наш район уже став рідним. Намагаємося з кожною родиною працювати індивідуально. При райдержадміністрації планується створення ради з питань ВПО, членами якої є переселенці. Також ми налагодили контакти з різними благодійними фондами, громадськими організаціями, які допомагають нам вирішувати проблемні питання внутрішньо переміщених осіб. Насправді це дуже ефективний спосіб комунікації.
Якщо згадувати початок війни, то яким для Голосіївського району був день 24 лютого?
Перші кілька днів були хвилюючі. Наприклад, тероборона дублювала функції поліції, через що виникали певні непорозуміння. Тому перше, що зробив, зібрав усіх разом – начальника поліції, керівника тероборони, СБУ. Ми скоординували дії, розподілили функції, налагодили роботу. Для комунікації створили між собою групу в соціальній мережі і назвали її «путін ху…ло».
З кожним днем ситуація ставала чіткішою. Віддавались відповідні доручення, спільно шукали можливості: матеріали для облаштування блокпостів, пальне, харчі, медикаменти. Наші освітяни на кухнях шкіл та садочків готували їжу для тероборони, яка з перших днів війни налічувала майже 1,5 тисяч осіб.
Робочий процес у нас не зупинявся. Працювали і комунальники, і соціальні працівники, і медики, і освітяни, за що кожному з них величезна вдячність.
Я пройшов Афганістан і думав, що добре знаю, що таке війна. Але одна справа воєнні дії за тисячі кілометрів, і зовсім інша – вдома, де родина, діти, батьки, друзі, колеги. Ніхто не думав, що таке колись у нас може статися, але ранок 24 лютого розділив життя кожного з нас на «до» і «після». До речі, на базі нашої територіальної оборони було сформовано два батальйони – 204 та 242, які зараз воюють у найгарячіших точках на сході країни. Підтримуємо наших хлопців чим можемо: передаємо медикаменти, харчі, засоби захисту, дрони, планшети, автомобілі та навіть мотоцикли. Залучаємо для цього спонсорів, фонди, просимо про допомогу в наших підприємців, ніхто не відмовляє.
Як районна влада підтримує родини загиблих захисників і захисниць?
З такими родинами тримаємо постійний контакт, індивідуально вирішуємо кожне проблемне питання, залучаючи для цього різні фонди, в тому числі й іноземні. Також у нас діє цільова програма «Турбота», яка передбачає захист та допомогу родинам загиблих Героїв. Утім, найголовніше для родичів – це пряме спілкування, щоб їх вислухали та розуміли. Соціальний пакет, безумовно, важливий, але увага, індивідуальний підхід відіграють надзвичайно важливе значення.
Як Ви ставитеся до того, що бюджетні кошти під час війни витрачаються на ремонт бруківки, благоустрій парків, скверів замість того, щоб купити, наприклад, дрони чи інше обладнання для військових?
Якщо ми хочемо якнайшвидшої перемоги, то, звісно, в пріоритеті мають бути потреби армії, забезпечення військових – від зброї до амуніції. Водночас для досягнення цієї мети в нас має бути міцний тил: економіка повинна працювати, податки мають надходити до бюджету. Тільки так зможемо утримувати сильну армію.
Чи потрібно сьогодні щось ремонтувати? Так. Наприклад, ліфтове господарство, з яким досить непроста ситуація. Термін експлуатації ліфтів 25 років. Потім їх треба обстежувати, перевіряти механізми, проводити капітальний ремонт, заміну. Скажімо, житлові мікрорайони Теремки 1 та Теремки 2 будувалися наприкінці 80-х – початку 90-х років, тож термін експлуатації там ліфтів уже вичерпався. Тому це питання потребує уваги. Так само, як необхідно капітально ремонтувати старі тепломережі, водогони, каналізацію, і зрозуміло сховища, як наголошував раніше. Для нормальної життєдіяльності людей це потрібно робити. Але в пріоритеті мають бути військові, і це не обговорюється.
Як готуєтеся до зими, яка за прогнозами буде теж складною?
Це питання у нас на постійному контролі. В контексті підготовки до опалювального сезону разом із заступниками, представниками обслуговуючих організацій, надавачами комунальних послуг постійно здійснюємо об’їзди будинків, працівники житлово-комунального господарства проводять упорядкування мереж, виконують комплекс робіт.
Також готуємо пункти незламності, щоб люди могли отримати зв’язок, підзарядити гаджети, зігрітися, якщо тривалий час не буде електроенергії. Торік волонтери з Німеччини привезли нам п’ять потужних генераторів на 400 кВт, вартість одного майже сто тисяч євро. Ми їх розставили по району. Минула зима була надскладна, але ми вистояли. Думаю, що і цю зиму переживемо. Готуємося до різних ситуацій, роботи тривають.
Розмову вів Геннадій ГРЕБНЬОВ
Фото: Каштан NEWS
