У центрі столиці впродовж десятиліть руйнується старовинна будівля
У Києві, за кілька сотень метрів від Майдану Незалежності, поступово занепадає старовинний 160-річний будинок, що колись належав видатному художнику-іконописцю Олександру Мурашку. Наступного року Україна відзначатиме 150-річчя з дня його народження. Попри історичну цінність, столична влада зайняла пасивну позицію, фактично ігноруючи питання збереження цієї пам’ятки. Лише один мешканець будинку протягом багатьох років намагається захистити унікальний архітектурний комплекс. Каштан NEWS розбирався в ситуації
Історична довідка
Садиба Мурашка знаходиться в центрі Києва, на вулиці Мала Житомирська, 14-а та 14-б. До її складу входять дві будівлі: особняк і прибутковий будинок з флігелем.
У середині ХІХ століття садиба була власністю надвірного радника Флорентія Бровінського та його дружини. Однак у 1894 році новим господарем будинку став київський купець 2-ї гільдії та майстер іконостасів Олександр Мурашко. В 1898 році він звів триповерховий прибутковий будинок, який розташувався вздовж усього правого боку ділянки, паралельно до головного фасаду. Будинок складався з трьох трикімнатних і трьох семикімнатних квартир, які здавалися в оренду. На нижньому ярусі розташовувалися крамниця, льох і дві кухні. Після смерті Мурашка в 1910 році право власності на садибу перейшло до його сина Олександра. Втім у березні 1914 року він продав садибу, в якій певний час продовжувала діяти іконостасна майстерня. Влада більшовиків садибу націоналізувала і переобладнала під комунальні квартири. В 1930-х роках тут функціонував Будинок культури сліпих.
Історична будівля і сучасність
Отже, садиба Мурашка безпосередньо складається з двох будинків, а два інші будинки — є іншою садибою, яка стоїть впритул.
У 2008 році садибу Мурашка, яка на той час вже була пам’яткою історії та архітектури національного значення, за сприяння тодішнього мера Києва Леоніда Черновецького передали в приватну власність компаніям «Пантеон-Інвест» і «Вестіга». А мешканців будинку почали виселяти на Троєщину.
Нові власники планували знести всі будівлі і збудувати на місці, що вивільнилося, готельно-житловий комплекс.Однак у травні 2009 року Українське товариство охорони пам’яток історії та культури дивом встигло включити садибу Мурашка до «Червоної книги культурної спадщини України». Це дозволило тимчасово відтермінувати її знищення, але, на жаль, не врятувало від подальшого занепаду.
Загибель садиби
Галас навколо подій, що розгорнулися навколо старовинних будівель у центрі Києва, зрештою привернув увагу правоохоронців. Наприкінці березня 2011 року прокуратура Києва відкрила «фактове» кримінальне провадження. У жовтні того ж року договори купівлі-продажу будинків були визнані недійсними. Крім того, за рішенням суду власників зобов’язали повернути будівлі до комунальної власності міста.
Однак покинутою Садибою Мурашка ніхто з представників київської влади так і не займався, що призвело до її поступового занепаду. У будівлях з’явилися прогресуючі наскрізні тріщини в несучих зовнішніх і внутрішніх стінах та перегородках, а приміщення заповнилися сміттям.
Занедбаний стан об’єкта став причиною трагедії: у ніч на 28 червня 2013 року в одній з будівель сталася сильна пожежа, яка охопила близько 2400 квадратних метрів.
Лише в листопаді 2016 року розпочалися протиаварійні та консерваційні роботи. Для цього з міського бюджету було виділено 1,5 мільйона гривень.
Останній господар
«Комплекс будинків незаконно визнали аварійними, і під виглядом цієї фальшивої аварійності виселили мешканців. Лише один із них — Олександр Глухов — рішуче протестував проти виселення і залишився в своєму домі», — коментує ситуацію київський пам’яткоохоронець і співзасновник ГО «Спадщина» Дмитро Перов.
За його словами, Олександр Глухов, кандидат фізико-математичних наук, доцент НАУ, є єдиним мешканцем, який не з’їхав і бореться за збереження садиби з 1995 року.
«Він відстоював у суді повернення пам’ятки в комунальну власність і захищав будівлю від знесення, коли тут планували побудувати торговий центр», — додав Перов.
За його словами, щоб змусити непокірного мешканця покинути будівлю, комунальники відключили йому воду, газ і електрику. Однак навіть ці жорсткі, а іноді й жорстокі заходи не змусили Олександра Глухова змінити своє рішення. Він і досі живе в своєму помешканні разом з хворою дружиною.
Відстоюючи своє право жити у власній квартирі, Глухов понад 15 років боровся в українських судах. І, на диво, йому вдалося досягти успіху.
Хотіли відновити
Певний час тому, розповідає Перов, скандально відому будівлю відвідав особисто Віталій Кличко, і за результатами оглядин заявив, що садиба Мурашка буде відновлена, оскільки вона є важливою пам’яткою для Києва.
Для цього було розроблено так званий «проєкт реставрації з пристосуванням». Однак перед цим фахівці провели обстеження будівель і винесли вердикт, що всі споруди є аварійними. З огляду на це, для проведення реставраційних робіт необхідно було відселити… єдиного мешканця, який залишився в будівлі — Олександра Глухова.
Саме цікаве, як вказує Перов, проживання Глухова жодним чином не заважало проводити протиаварійні роботи, оскільки вони розпочалися в інших будівлях, які жодним чином не впливали на ту, в якій жив чоловік, оскільки вона знаходиться на сусідній ділянці.
Як зауважив Перов, розроблений проєкт реставрації передбачав розбирання всіх внутрішніх конструкцій будівлі, залишаючи лише «коробку» споруди. Крім того, планувалося надбудувати ще два поверхи. В результаті робота на об’єкті таки зрушила з місця — розпочалися протиаварійні роботи. Зокрема, було демонтовано «нутрощі» в будинку, де колись знаходилися творчі майстерні Мурашка, а також знята покрівля.
Проте на цьому роботи зупинилися і не проводяться вже кілька років. Тим часом будівля залишилася без покриття, і продовжує руйнуватися під впливом атмосферних явищ.
«Тобто благі наміри — протиаварійні та реставраційні роботи, які виявилися незавершеними, тільки зробили гірше садибі, ніж було. Оскільки будівлі хоч і були напівзруйнованими, але мали дах. Сьогодні ж всі опади прямо йдуть в будівлю, прискорюючи її руйнування», — констатує Перов.
До речі, охоронний статус з садиби не знято, і вона продовжує залишатися пам’яткою історії. Однак насправді ми маємо ситуацію, коли бездіяльність міської влади може призвести до того, що з садибою вже не вдасться нічого зробити, окрім її знесення.
Влада й історія
Про ставлення столичної влади до київської старовини яскраво свідчить наступний факт.
Як написав на своїй сторінці в соцмережі Олександр Глухов, 8 листопада у Києві відбулася презентація книжки відомої дослідниці Дар’ї Добріян про знамениту картину Олександра Мурашка «Благовіщення». Ця подія була приурочена до двох пам’ятних дат — 125-річчя Національного художнього музею України та 150-річчя від дня народження Олександра Мурашка.
«Все було чудово. Прийшло багато киян. Жодного чиновника КМДА і жодного депутата Київради не було», — констатував науковець.
Чи можна щось змінити
На думку Олександра Глухова, проблема із садибою Мурашка не така вже критична, як здається на перший погляд.
«Що заважає нашій владі привести садибу до ладу? Треба, звісно, спитати в неї, але боюся, що зрозумілої й чіткої відповіді не отримаємо. Думаю, що насамперед заважає (це у нас така улюблена фраза) відсутність політичної волі», — сказав Глухов.
В принципі, додав він, всім зрозуміло, що треба робити, але безвихідним, як казав хтось із гумористів, ми називаємо становище, вихід з якого чомусь нас не влаштовує.
У цьому контексті вчений нагадав, що в аналогічній безнадійній ситуації, окрім садиби Мурашка, перебувають садиба Сікорського, садиба Міхельсона, Гостинний двір та багато інших старих будівель Києва, на які хтось має око.
«Всі вони чомусь руйнуються, горять. І, вочевидь, це вигідно, щоб вони дійшли до такого стану. Тому що так функціонує наша влада», — робить висновок співрозмовник.
«Якщо є історична архітектурна пам’ятка, а в бюджеті немає грошей, — зазначив він, — можна залучити до реставрації приватного інвестора, передати йому об’єкт в оренду на кілька років, зобов’язати відреставрувати, а через визначений час, за участю спеціальної комісії, прийняти роботи. І лише після цього віддавати будівлю в користування чи володіння на чітко визначених умовах. Проста схема: зранку — реставрація, увечері — приватизація. А не віддавати будівлю під незрозумілі обіцянки зробити щось у майбутньому», — зауважив Глухов.
Замість епілогу
«В старі часи питання «Чи є будинок пам’яткою архітектури?» вирішували профільні спеціалісти. Згодом, як і годиться в правовій державі, це стали вирішувати юристи. Але життя не стоїть на місці, і сьогодні те, що є пам’яткою, а що ні, визначають забудовники», — сказав Олександр Глухов.
Євген ДЕМ’ЯНОВ
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
