Олексій Володимиров – український скульптор, народжений 1957 року на Кубані. З 1984 року – випускник Київського державного художнього інституту, а з 1987-го – член Національної спілки художників України. Його роботи зберігаються в українських музеях та приватних колекціях у США, Франції, Японії, Австрії та інших країнах.
У своїй практиці Володимиров працює з каменем, деревом, металом – і водночас із темами, що стосуються пам’яті, тілесності, напруги між жіночим і чоловічим. Часто його фігури деформовані або гіпертрофовані, але в них завжди присутня внутрішня рівновага. Сам автор визначає скульптуру як «видих вічності» – процес, що відбувається повільно, без поспіху, поза миттєвою реакцією.
Олексій бере участь у симпозіумах, виставлявся у Каліфорнії, Нідерландах, Японії, співпрацював із галереями Imagine Point, Art Globe, Beeldkrach. Водночас дистанціюється від комерційної логіки арт-ринку, надаючи перевагу особистому контакту з глядачем і простором.
Перший поклик скульптури
«Я починав вивчати скульптуру як аматор. У 10 класі потрапив на керамічний завод, набрав економічної глини. Потім узяв у бібліотеці книжку французького скульптора – Лантері і став ліпити, як міг, адже спершу вчителів не було. Тоді почав практикуватися в різьбі по дереву, до того ж вручну. Інструментів не було, ба більше, я навіть не знав, що існують спеціальні. Усе відбувалося навмання. Та точно розумів, що мене це тягне, особливо цікавила робота над твердим матеріалом. Після школи пішов до армії. Це був, мабуть, найгірший період у житті. Служив ще в радянській армії і швидко зрозумів, що необхідно йти здобувати освіту. Так вступив до Київського державного художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Навчався всіх скульптурних азів шість років. І вже на шостому курсі в мене були роботи, які брали участь у виставках у Москві. Влітку 1984 року випустився, і вже на той момент у мене почався активний творчий період – роботи з каменю, граніту, мармуру, дерева. А 1987-го мене прийняли до Спілки художників».
Стилістика
«База, безумовно, відштовхується від класики: будинок без фундаменту не збудуєш. Однак мій стиль – це вже трансформація. Теорія і практика, пропущена через мене. Художник завжди шукає себе. І навіть, якщо стиль упізнаваний, усе одно він постійно змінюється. Це пошук власних частин через матеріал, без втрати себе. Як казав Мікеланджело: «Я просто прибрав зайве – і ось скульптура».
Про пошук форми та матеріалу
«Я працював із багатьма матеріалами, зокрема з бронзою. Тоді займався просторовою скульптурою, однак для мене бронза відображалася агресивно, а процес не приносив задоволення. Тому перейшов на інші матеріали. Проте часом певній ідеї потрібен особливий матеріал. Розповім на прикладі роботи «Самотність». Перший варіант цієї роботи – білий мармур, полірований. Цю роботу купив музей, проте мене вона не задовольняла. Потім – жовтий камінь, а згодом – чорний граніт, й лише тоді я зрозумів – ось воно. Це було справжнє вираження стану. Тобто, матеріал дає форму, технічні моменти надають матеріалу акценти. У роботі «Самотність» хотів виразити не плач, а внутрішню тишу».
Про образи
«Займаюся сучасною пластичною скульптурою, тому присутність людини в моїх роботах, звісно, існує. Часто в образах відображається жіноча тілесність. Жіноче тіло – дуже пластичний, граціозний об’єкт. Тому використовую частіше жіночі фігури.
Взагалі в мене також є елементи абстрактного мистецтва, проте вони не так виражені. Мені подобається працювати в цьому стилі, проте помітив, що через абстрактність часто губляться важливі меседжі роботи, та навіть буває навпаки – перетворюються на інші сенси, що зовсім не відповідають нагальній ідеї. Абстракція може існувати, проте в неї має бути тема, інакше – це просто марна робота. Умовно, якщо є ідея білого танцю, то його краще показати через білий матеріал».
Про скульптуру між правим і лівим берегами
«Ця робота присвячена українському письменнику Гоголю і взагалі правильно називається Rara Avis – рідкісний птах. Якщо придивитися, у скульптурі можна розгледіти постать людини з крилами: одне – немов перо письменника, друге – зламане. Це образ надлому, трагедії. Я називаю такий підхід асоціативним символізмом. Умовно, звісно, але це моя мова.
Зрештою, задумка цієї скульптури виникла задовго до її реалізації. Цей образ прийшов до мене давно, проте сама історія цього незвичного проєкту розпочалася восени 2011 року, коли Дмитро Бураго, керівник однойменного видавничого дому, звернувся до Kiev Fashion Park з ідеєю встановити скульптуру до 200-річчя від дня народження Гоголя.
Спочатку її планували відлити з бронзи, але через особливості розміщення – водного середовища, повітря, погодних умов, а також фінансових нюансів – було вирішено піти іншим шляхом. Я запропонував створити скульптуру з металевих прутів різного діаметру. Форми зберегли об’єм, крім цього проявилася графічність, легкість, звучання, пластика.
Найважче довелося з установкою, адже поставити і закріпити скульптуру на невеликій частині руїни Наводницького мосту було непросто. Сильна течія створювала незручності під час закріплення катера, тому необхідно було впритул упиратися в зруйновану частину. На установку пішов день. Та попри всі труднощі, це завдання вирішили».
Як народжуються назви
«Раніше записував назви. А зараз це якось відбувається само собою. Але будь-яка ідея таки закономірна, адже народилася не просто так, а обмірковувалася і виношувалася митцем певний час як у свідомій формі, так і в несвідомій. Водночас часто переосмислюю свої роботи. У підсумку може народитися нова назва і нова скульптура. Наприклад, моя робота «Медовий місяць», в якій довго не міг знайти рішення. Спочатку натрапив на забутий онікс і подумав, що його можна відполірувати. І хоча цей матеріал у необробленому вигляді має не зовсім привабливий вигляд, за кольором нагадуючи господарське мило, мені вдалося за допомогою полірування домогтися такого медового відтінку. Потім реалізував цю ідею у вигляді злиття чоловічого і жіночого тіл. Однак спочатку цю роботу встановив на три бронзові прути, щоб здавалося, ніби вона повисла. Мене не задовольняв результат. І лише через 12 років знайшов відповідний камінь, розібрав скульптуру і замість прутів виробив білий матрац із мармуру».
Про війну та актуальність
«Війна, звісно, вплинула на різні сфери життя. Вона загальмувала нашу емпатію, а почуття – це дуже значущий людський продукт, тому це важливо відновити.
Роботи, присвячені військовій тематиці, у мене є. Та все ж, якщо говорити про актуальність, то скульптура не може бути миттєвою. Це не графіка. Це не реакція на сьогодні. Вона про вічне. Життя, любов, смерть, краса. Війна – трагедія. Але не можна робити роботу сьогодні, щоб вона відгукувалася завтра. Скульптура потребує часу. Інакше вийде разова річ.
Скульптура вимагає поступового і якісного внеску. В роботі частіше орієнтуюся на натхнення, настрій, мотивацію. Такі відчуття можуть спіткати раптово, тому можу працювати над однією роботою, а вже за деякий час перейти до іншої. Асоціації, що спливають в образах, доповнюють мої роботи.
Не вважаю, що скульптура може бути актуальною. Актуальність – це про оперативність, мить. Скульптура ж, навпаки, створюється протягом певного періоду, тим самим убираючи в себе багато пам’ятних елементів, як колективних, так і індивідуальних».
Сучасні інсталяції, артбізнес
«Більшість із цього – театралізовані вистави. Мистецтва там – мінімум. Роблять за 20 хвилин, піарять – і ось уже «шедевр». Однак багато таких робіт дуже схожі одна на одну настільки, що виникає відчуття втрати автора. Але ж авторство повинне бути присутнім, повинне відображатися і відрізнятися. Вважаю, що велике мистецтво не потребує пояснення. Ти можеш знайти його в багнюці, і воно сяятиме. А фальш і в музеї залишиться порожнечею.
Творчий процес утілюється людьми щодня, проте мистецтво – процес чуттєвий, що потребує часу, вмінь, ресурсів і мотивації. Для простого мистецтво нині існує найменування «концептуальне», що означає мистецтво ідеї. Це – наче ескіз, робота з безліччю сенсів і без жодного концепту, яка не перетворюється на симфонію та не має логічного завершення, а лише виражає шум, що перевантажує».
Штучний інтелект у мистецтві
«ШІ – хороший як інструмент, однак душу він не створить. Можна зняти фільм із цифровим Кіану Рівзом, проте там не буде самого Кіану. Так і в скульптурі. Можна відсканувати обличчя, надрукувати 3D – але вийде манекен. Штучний інтелект не може створити нічого нового. Він виділяє, аналізує певну інформацію і потім надає цю суміш. Це – симулякр. Справжня скульптура потребує життя, людської енергії. Замінити людське натхнення неможливо».
Дарія ФРОЛОВА
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
