Згадаймо основні віхи Незалежності
Сьогодні – головне свято, День народження України. Відзначаємо 32-у річницю Незалежності України, у воєнну добу, в кривавій борні з лютим ворогом, з колосальною вірою в непереможну силу духу нашого сміливого та вільного народу, усіх оборонців, воїнів-звитяжців
Згадаймо ключові віхи цієї тернистої дороги до незалежності, як ми виривалися з оков тоталітарного радянського союзу. На цьому шляху була велика жертовність з боку багатьох українців, патріотів, які хотіли волі для свого народу, боролися за це. Варто згадати і Українську Гельсінкську спілку, яку в 1988 році очолив легендарний Левко Лук’яненко. Як пишуть дослідники, відтоді було розгорнуто «цілеспрямовану боротьбу за незалежність». А вже через рік на базі Спілки письменників засновано таку масову організацію, як Народний рух за перебудову (очолив поет Іван Драч). Є дані, що у її лавах на той час перебувало понад триста тисяч громадян.
У москві не могли не розуміти, що український народ з кожним днем наближається до омріяної волі. Влада Михайла Горбачова намагалася хитрістю законсервувати своє панування над Україною – нам підсунули для підписання так званий новий союзний договір. А коли Україна відмовилася піти на це, то в СРСР швидко розпочалися незворотні тенденції краху комуністичної імперії. І першим кроком до цього став путч 19 серпня 1991 року так званого комітету ГКЧП або ДКНС (Державний комітет надзвичайного стану) у москві. Але заколот провалився, і це тільки було на руку українському суспільству.
У Києві націонал-патріотичні сили ніби одержали друге дихання, вони вважали надзвичайно важливим завданням натиснути на Верховну Раду Української Радянської Соціалістичної Республіки, щоб вона проголосувала за незалежність України і створення самостійної держави.
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет Украї́ни. Одночасно того дня Рада ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності України. Оскільки 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності України. І 20 лютого 1992-го парламент ухвалив постанову «Про День незалежності України». Отже, День народження країни – 24 серпня 1991 року.
4 вересня 1991 року над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий прапор, а 28 січня 1992-го він отримав статус державного.
15 січня 1992-го Державним гімном України стала музика композитора Михайла Вербицького на слова Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».
У 1992 році Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України. Національна символіка стала державною.
Україна отримала довгоочікувану волю мирно, без крові. В суспільстві переважали думки, що так і буде й надалі. Але в імперській росії думали інакше, і все робили для того, щоб знову підім’яти під себе Україну.
Не забудемо, що на момент розпаду Радянського Союзу на теренах України були «приписані» три загальновійськові та дві танкові армії, армійський корпус, окрема армія протиповітряної оборони, чотири повітряні армії та Чорноморський флот. Плюс угруповання стратегічних ядерних сил у складі 43-ї ракетної армії та важких бомбардувальних дивізій. Ця армада тримала на озброєнні 6,5 тис. танків, понад 7 тис. бойових машин піхоти, майже 1,5 тис. бойових літаків, 18 240 артилерійських систем, понад 1 600 стратегічних ядерних боєголовок тощо. Не кажемо вже про стрілецьку зброю – автомати, кулемети, пістолети, карабіни, снайперські гвинтівки… Таких стволів у нас було надзвичайно багато – сотні тисяч. Ці арсенали на той час дозволяли озброїти і кинути в бій п’ять фронтів! Колосальна загроза для України.
А тим часом москва постійно підкидала дрова у вогонь нестабільності, провокувала різні конфлікти в Україні: соціально-економічні, політичні…
Згадаймо. Літо 1993 року закарбувалося в скрижалях пам’яті як «гаряче». Ми загрузли у трясовині соціально-економічної кризи. Здавалося, що ось-ось у людей увірветься терпець і вони вийдуть на вулиці… Хвала Богові, цього не сталося. Звичайно, у високих кабінетах влади знали, що у державі вариться, печеться щось зле. Дехто покладав надію на силові методи розв’язання кризи. У липні представники найвищих ешелонів влади, політичних партій мусували тему запровадження надзвичайного стану. І саме липнем 1993-го датується початок роботи Центральної комісії з проведення Всеукраїнського референдуму 26 вересня 1993 року про довіру (недовіру) Президентові, Верховній Раді.
Крім того, липень вибухнув різкою заявою Соціалістичної партії, яка вимагала скасувати інститут президентства.
Закипів гнівом форум представників рад у Рівному – делегати висловилися за рішуче наведення ладу. Збудив людську увагу й мітинг Народного руху, який підняв гасла про вихід із СНД, відставку уряду. Дров у багаття нестабільності додали страйки гірників Луганщини, радикальні економічні вимоги металургів Дніпропетровщини. Водночас у липні парламент російської федерації на хвилі шовінізму збурив усіх лиховісною постановою про російський статус Севастополя.
«Гаряче» було в Криму. Тамтешній лідер Юрій Мєшков запровадив на півострові навіть московський час, його називали «мєшковський». Запросив до місцевого уряду росіян, пообіцяв кримчанам друге громадянство ‒ російське та введення рубля. Планував референдум про статус півострова.
Але у березні 1995 року український парламент скасував кримську Конституцію 1992 року, а разом із нею ‒ і посаду президента Криму. Україна відновила свій суверенітет на півострові. Блискучу спецоперацію тут провела Служба безпеки України в 1994 році, яка тривала понад три місяці. Тоді спецпідрозділ СБУ «Альфа» за одну ніч зупинив заколот ставлеників Росії, які прагнули відокремити півострів від України.
Серед ключових подій на шляху до незалежності варто назвати і факт ліквідації ракетно-ядерної зброї в Україні. Цей процес розпочався в 1993 році. До2002 року всі основні заходи з ракетно-ядерного роззброєння були виконані, і 20 серпня 2002-го Вінницька 43-тя ракетна армія припинила своє існування. Україна позбулася 1272-ох ядерних боєзарядів. Знято з бойового чергування 18 ракетних полків і 176 міжконтинентальних балістичних ракет СС-19 і СС-24. Ліквідовано 176 шахтних пускових установок. На бази утилізації було відправлено 111 ракет СС-19 і 46 ракет СС-24.
На жаль, тодішня українська влада віддала росії свої літаки-ракетоносії разом із озброєнням (на підставі так званих «газових домовленостей»).
Тепер бачимо, що спокій та щасливе життя в Україні від цього не настали. Як не згадати провокаційну російську операцію на острові Тузла, коли москва взялася споруджувати дамбу в Керченській протоці у 2003 році?! Ми тоді дали відкоша зазіханням імперців. Але ж вони не заспокоїлися.
За ці 32 роки стільки всього пережито країною! Усе ніби сплелося: і радісне, і сумне… І одвічне прагнення народу бути вільним, жити в європейській родині, відчувати, зрештою, себе європейцями. За це віддали життя Герої Небесної сотні, за це боролися активісти Революції Гідності. Два революційні Майдани яскраво засвідчили це прагнення українців жити в незалежній, соборній, демократичній державі.
Нині ми виборюємо це право у всенародній війні з рашистською росією. Упевнені у перемозі над ворогом. І у нас немає жодного сумніву, що Україна буде жити вічно, щасливо і заможно. Бо це дана Богом земля.
Зі святом вас, дорогі українці!
