Будівлі віком у сотню років стоять поруч із скляними хмарочосами, а історичні заповідні зони витісняються бетонними естакадами
Таким є сучасний Київ. Архітекторка Аліна Головатюк переосмислює столичні простори завдяки штучному інтелекту. Яке архітектурне майбутнє Києва, чого не вистачає столиці, аби стати більш комфортною для киян, як ШІ допомагає по-новому побачити Київ? Про це і не тільки говорили з нашою гостею в новому випуску ютуб-проєкту «Каштан. Інтерв’ю».
Ви не просто архітекторка, а, можна сказати, архітекторка нового типу. Адже ви одна з перших в Україні, хто так осмислено використовує штучний інтелект у візуалізаціях. Як цей інструмент взагалі змінив підхід до роботи, як він з’явився у вас?
Я відстежувала появу доступності тих інструментів як далі можна використовувати в роботі. Але зацікавленість у взаємодії зі штучним інтелектом виникла випадково — завдяки одному Тік-Току, який був знятий, так би мовити, чисто по приколу і отримав величезну кількість переглядів… Мені почали писати. Дуже багато людей просили зробити їм плани, зробити візуалізацію.
Тобто це – результат самонавчання і ведення блогу?
Там є розуміння того, як це працює. Але ще є в тих роботах, які я бачила в Інстаграмі, в Тік-Тоці, відчуття певного особливого бачення, тобто наявність якогось особливого погляду. До того ж, я думаю, це результат дуже частих подорожей — із семи років подорожувала з батьками. До того ж у мене мене взагалі «архітектурна» родина: моя мама — архітектор, мій тато — інженер, дядько — теж інженер, сестра — архітектор, дизайнер і там всі якось дотичні до творчості до чогось креативного.
Якісь були урбаністичні рішення з–за кордону, які особливо вас вразили, можливо, надихали на те, щоб створювати щось подібне у Києві?
Найбільше мене вразило, мабуть, публічні простори в Іспанії, Франції. Я можу назвати навіть це: парк «Мадрид-ріо» в Мадриді (це ревіталізація річки Арсенада, здається). Тобто це — перетворення промзони в житло району, який вважалися місцевим «гетто», перетворення в елітний умовний район, який орієнтований на здорове на квітуче життя. Набережний простір біля річки перетворили у мікс парк з майданчиками для відпочинку. Це такі собі рекреаційні зони для всіх верств населення і для всіх вікових груп.
Я була в Бордо, у Франції, і там є набережна біля річки. І цей публічний простір орієнтований абсолютно на всіх, там збирається буквально все населення міста. Звісно, все інклюзивно, доступно.
Повернемося до візуалізації Києва. Які ти емоції, прагнення бачиш, закладаєш?
Це перетворилося в таку собі соціальну місію — показати, що могло б бути в Києві умовно, якщо історично у нас склалася інша ситуація, якщо б не мали такого сусіда поруч, і того впливу минулого століття, що саме вплинуло на нашу архітектурну практику.
А яка була перша візуалізація Києва, пам’ятаєш?
Так. Я її зробила за результатами влучання ракети буквально через дорогу від мого будинку…
А далі, як це пішло, як захотілося робити?
Я сама шукаю ідеї, але мені їх ще і надсилають. Зокрема, дуже багато різних запитів від іноземців.
Що зараз зі столицею не так, якщо дивитися очима і архітектора та й просто мешканця?
У нас в доступі тільки ТРЦ. А саме публічних просторів — їх просто немає… І є ще один момент, це теж — проблема. Я вважаю, у нас взагалі відсутнє використання Дніпра. Як для жителів міста, так і для публічного простору, так і для туристичного простору — він ніяк не використовується. В нашому випадку це набережна, яка б мала бути насичена просторами, які будуть цікаві для всіх, а не просто там — для місцевих рибалок під мостом.
А могли б бути публічні простори створені саме на річці — плавучі, між берегами, транспорт через річку… Або побудувати плавучі платформи, де можна було б і концерти організовувати, і якісь публічні заходи. До речі, це вже реалізовано в Копенгагені, але можна створити щось своє…
Однак сьогодні привернення уваги до цієї ділянки Києва взагалі відсутнє, і я не знаю, чому воно ігнорується.
Якщо подивитись на Київ з точки зору форм об’єктів, об’ємів маси і пустот, яку закодовану інформацію несе місто?
Я б сказала, що це перехід від минулого до чогось більш сучасного… Насамперед, тому, що до цього ця інформація базувалася на тій архітектурі, що вже в нас була, що в нас є… Я б сказала, що це передає інформацію з минулого століття і загалом заклики з минулого століття, заклики тих людей, що створювали саме цю архітектуру.
У нас повинні розвиватися саме відкриті публічні простори, а не тактичний урбанізм. Зараз ми перебуваємо в такому перехідному певному етапі.
Що для тебе патріотизм у професії, якщо ми говоримо зараз про архітектуру.
Я думаю, це робити рішення для покращення свого власного міста або своєї країни. Не працювати на чиюсь користь постійно за кордоном, тому що в них і так є дуже багато вдалих реалізованих рішень, вдалих публічних просторів, які вже є і вже працюють. А вносити якийсь вклад саме в розвиток свого міста — це для мене патріотизм.
Дивіться повністю розмову з архітекторкою Аліною Головатюк у новому випуску ютуб-роєкту «Каштан.Інтерв’ю».
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
