Поряд з нами, на жаль, знаходиться сусід, який постійно прагне нас захопити. Ці «уроки сьогодення» мають увійти в підручники історії, а загалом цим має проникнутися все наше суспільство
Так вважає викладач, історик, автор курсів Всеукраїнської школи онлайн Артур Бабенко. Напередодні Дня вчителя він завітав до студії Каштан.Інтерв’ю.
Отож, які вони, сьогоднішні учні?
За роки повномасштабної війни школярі стали більш серйозно сприймати інформацію, якщо говорити про історію. Швидко подорослішали. Вони ставлять вже такі питання, над якими треба подумати. Ми з ними можемо обговорювати різні питання, пов’язані з війною, миром, наводити історичні паралелі. Учні розуміють, що це стосується також і їхнього життя. І тому вони, звісно, це сприймають як щось особисте.
У чому, на Вашу думку, суперсила саме українського вчителя?
В першу чергу – в адаптивності, оскільки останні чотири роки ми постали перед максимально величезною кількістю викликів, починаючи від коронавірусу і, власне, завершуючи нинішніми умовами повномасштабної війни. Тому, звісно, адаптивність – це якраз те, що відрізняє наших вчителів від колег з інших країн. Наприклад, сьогодні, після тривалої нічної повітряної тривоги, зранку ми прийшли на роботу і потрібно було якраз адаптовуватися до умов загроз з повітря. На першому уроці я запланував, що напишемо з учнями самостійну роботу. Далі було заплановано шість уроків. Але вийшло так, що з них вдалося провести лише два через пуски ворожих ракет. Я побачив, що учні зранку були втомлені, не виспані, тому, звісно, ніяких контрольних робіт не було. Відтак одразу, на ходу, змінював структуру та план уроків. А ще буває вимикають світло, а у цей час ти готуєш презентацію і знову ж таки, треба все змінювати кардинально. Тому ми вже до цього звикли.
Тож, відповідно, в кожного вчителя сьогодні як мінімум два-три плани уроків: план А, план Б і план С.
Дуже добре, що Ви підтримуєте учнів, оперативно реагуєте на ситуації воєнної доби. А хто підтримує вчителів?
Ми самі себе підтримуємо, тим паче, що між колегами є підтримка і учні також є нашою підтримкою. Бо коли бачимо, що після важкої ночі, постійних тривог учні приходять до класу, щоб навчатися, це надихає і нас. Але коли ти бачиш, що діти навіть жартують після важких ночей, то розумієш, що треба збиратись силами і працювати далі.
Щодо Вашого фаху – історія. Сьогодні є великий запит на переосмислення історії, на повернення собі нашої національної ідентичності. Ці моменти вже враховані в освітньому процесі?
Усе це почали враховувати ще в 2014 році. Якщо ми дійсно кажемо про переосмислення, про зміну програм, то, починаючи від, власне, російського вторгнення ще в 2014 році, вже і програми змінюються, і підручники змінюються і, відповідно, ми більше акцентуємо увагу на нашій національній історії, плюс «підчищаємо» нашу історію від радянських та російських міфів, наративів. Тому вже за десятиліття підхід до історії, до викладання змінився. Спочатку це було централізовано, оскільки учні не могли самі осягнути питання. Особливо після повномасштабного вторгнення учні почали порівнювати історію, ті події, які відбувалися в нас 100 років тому, із сучасністю. Тому ми також, як вчителі, вже адаптуємося під ті нинішні умови, адаптуємо наше викладання історії. Тобто більше намагаємося наводити паралелі схожих подій, щоб учні через минуле намагалися осмислити сьогодення.
Цікаво, радянські міфи, наративи десь ще існують, тому що в будь-якому разі діти «приносять» до школи те, що відбувається вдома, або про що говорили батьки, бабусі, дідусі. Це ще простежується?
Інколи дійсно таке бувало: розповідаєш учням певну інформацію про Радянський Союз, а потім хтось із них каже – ось мені бабуся говорила, умовно, що в епоху застою була стабільність, умовно, дешева ковбаса і так далі. І ти починаєш пояснювати, що дійсно була дешева ковбаса, але ж були й інші нюанси, які варто враховувати. Тому поодинокі випадки є, але і батьки також, і це мені дуже подобається, спілкуються з учнями про історію. І мене тішить, що дійсно батьки розповідають сучасну інформацію. Бо, знову ж таки, вони переглядають різні ютуб-канали – історичні, інформаційні, а потім вони передають важливе дітям. А ті вже з нами дискутують, обговорюють і так далі.
На Вашу думку, яким цей період увійде в історію України, світу? І що має увійти, а що не повинно загубитись?
Важливо розуміти, що ми історичні події, як історики, можемо осмислити тільки тоді, коли процес завершився. Ще й має пройти декілька десятків років. Тому, відповідно, про війну, яку росія веде проти України, можемо говорити тільки після того, як цей етап буде завершено.Звісно, все залежить від результатів. Але сподіваюся, що про війну будемо говорити, як про нашу перемогу. І про те, що завдяки героїзму наших воїнів врятовано державу. І взагалі завдяки героїзму всіх українців, які допомагали армії, які воюють… І ми будемо вивчати цей період історії зі знаком плюс. Оскільки багато хто із політологів, з істориків подекуди порівнює наш час з 1917-1918 роками, з періодом, коли більшовики напали на наші землі і відповідно тоді, на жаль, українська влада не встояла і українська держава зникла.
А потім почались Голодомори, терор, репресії і так далі. Тому маю надію, що наступні покоління не будуть говорити про нас так, як ми згадуємо покоління 1917-1918 років.
Як змінилася підготовка вчителів за вашими спостереженнями останнім часом?
З 2018 року розпочалась нова українська школа, і, звісно, підходи до викладання також змінюються. Початкова школа суттєво змінилася. Але якщо говорити про підготовку вчителів з п’ятого класу, я б не сказав, що є суттєві зміни викладання. Тобто якихось кардинальних змін не відбулося.
А чого бракує українським вчителям?
Безпеки. А ще – часу, який би можна було приділити саме на освіту. Бракує якісних курсів, які дозволяють дійсно розвиватися і особисто, відповідно, професійно, як педагогам. І, звісно, бракує гідної оплати праці, оскільки вона також мотивує розвиватися. Тому це ті проблеми, які певним чином стримують розвиток нашої школи, освіти.
Чи вистачає вчителів в освітньому процесі?
Так, є критична настача вчителів, особливо точних наук. В першу чергу – математиків. Хіміків, фізиків також не вистачає. Важко знайти вчителів інформатики. До речі, статистика щодо студентів, які завершують навчальні заклади і йдуть працювати у школи, кепська.
Якщо я не помиляюся, за 2022 рік було наведено дані, що лише 20 відсотків випускників педвузів йдуть працювати вчителями. Частина з них не витримує першого року роботи, звільняється.
Які зміни у мисленні дітей Ви спостерігаєте, коли з ними працюєте?
За роки повномасштабної війни вони стали більш серйозно сприймати інформацію, знову ж таки, якщо говорити про історію. Швидко подорослішали. Ставлять вже такі питання, на які треба подумати. Що мається на увазі? Ми з ними можемо обговорювати, якщо говоримо про історію, різні питання, пов’язані з війною, з миром, питання, наводити паралелі з сучасністю. І це все учні розуміють, це стосується їхнього життя. І тому вони, звісно, це сприймають як щось особисте. Тому дуже приємно з ним спілкуватись.
А які цікаві запитання, над якими Ви самі задумувались, як відповісти учням, вони Вам ставили?
Різні запитання можуть бути. Можемо, наприклад, дискутувати з ними про Першу чи Другу світову війну. Вивчаємо різні питання воєнного повсякдення. Як виживали тоді, як виживають в наш час. Ми говорили про те, наприклад, як ставитись до ворога. Під час Першої світової був такий процес, як братання. Коли інколи солдати з ворожих окопів на Новий рік чи на Різдво підходили, обмінювалися цигарками і так далі. Чи це взагалі нормально так робити з точки зору сучасності? Або, наприклад, ми обговорюємо питання участі жінок у війні. Як приклад, я беру досвід відомої української офіцерки Олени Степанів, яка брала участь у загонах Січових стрільців, стала першою взагалі в світі жінкою, що отримала офіцерське звання. А її не дуже сприймали чоловіки, навіть побратими. І от ми, звичайно, обговорюємо також, наскільки важлива роль жінок у сучасній армії, в сучасному війську. Ну і знову ж таки дискутуємо, чи варто, наприклад, жінкам брати участь у піхоті, чи варто їм тільки займатися питаннями тилового забезпечення.
Які ціннісні принципи закладаєте у дітях?
Дуже часто підсвідомо щось учням розповідаєш і тільки потім, осмислюючи те, як ти проводиш уроки, розумієш, що дійсно формуєш певні цінності. Бо з досвідом ти просто робиш це вже підсвідомо. Наприклад, сьогодні, коли були обстріли, коли діти прийшли до школи втомлені, я намагався учням довести – незважаючи на те, наскільки нам важко, ми повинні підтримувати освітній процесс, працювати.
Як писав ще Віктор Франкл у своїй книзі, коли він був у концтаборі, тільки ця рутина дозволяла йому дійсно переживати різні важкі обставини в житті. Тому коли учні прийшли втомлені, я, звісно, спростив уроки без контрольних робіт, але сказав учням, що ми не будемо сидіти і спати, а будемо дійсно працювати.
Але загалом, якщо говорити про процес навчання під час повномасштабної війни, діти навчаються, у них є цілі, вони прагнуть отримувати гарні оцінки, прагнуть отримувати знання. Тобто немає такого, щоб учні приходили і казали, що не можуть вчитись, бо важко і взагалі давайте просто посидимо, поговоримо про життя.
Через динаміку викладання учні не втомлюються і, відповідно, більш мотивовані, зацікавлені у сприйнятті інформації. Ну і, звісно, треба шукати щось цікаве для них. Плюс те, що дуже їм подобається, коли використовуєш сучасні матеріали для уроків, наприклад, меми різноманітні на історичну тематику. Їм це подобається, їм це смішно, їх це відволікає якраз від гаджетів.
Який рівень знань в учнів?
Загалом, звісно, трохи знизився, і це очевидно. В Києві, принаймні, в учнів, у яких я викладаю, взагалі в школі, де я викладаю, я не помітив кардинального зниження знань, але все одно – розуміння прочитаного дещо гірше, ніж було, наприклад, раніше. Я намагаюсь часто працювати з документами. Інколи учні не можуть зрозуміти, що написано в документі, передати його суть. В цьому велика проблема.
Плюс є дійсно відставання в самих знаннях, оскільки, як я сказав, сьогодні із шести уроків зміг провести лише два. І, відповідно, через це частина інформації просто випадає і це треба надолужувати.
Щодо реформування історичної освіти. У серпні 2024 року Міністерство освіти затвердило концепцію такого реформування, яка передбачає об’єднання курсів історії України та Всесвітньої історії. Поясніть, для чого це було зроблено?
Ця ініціатива викликає великі дискусії. Думаю, що не факт, що реалізують цю ідею, яку запропонували, але сподіваюся, що реалізують. Я взагалі підтримую цей підхід. Чому це важливо? Бо Україна – це не якась країна у вакуумі, це частина світової спільноти.
Для того, щоб реалізувати цю реформу, треба оновити програми, написати підручники, треба змінити кількість годин для викладання історії. Дуже боюсь, що все це буде зроблено неякісно, і через це сама реформа чи ініціатива просто загубиться або втратить довіру. Знову ж таки, ми говоримо про дітей, але дорослі зараз теж, можна сказати, кинулися вивчати історію у світлі, знову ж таки, сучасних подій.
Як би Ви радили почати, можливо, наново опановувати історичну історію України і, можливо, в контексті світової історії для дорослої людини? З чого почати?
Звісно, якщо порадити книжки, то варто узяти до уваги класичну – Сергія Плохого «Брама Європи». Він написав українську історію якраз в контексті світової історії. Якщо більше цікаво переглядати відео, то у нас чимало різноманітних ютуб-каналів, починаючи від «Історії без міфів», ну і, власне, завершуючи каналом імені Тараса Шевченка. На ютубі зараз величезна кількість історичного контенту, який можна переглядати. Але для того, щоб не загубитись в історії, дуже важливо спочатку зрозуміти загальні процеси. От для цього якраз книга Сергія Плохого буде ідеальною. А потім вже варто заглиблюватись в певні деталі. Таким чином історія буде сприйматися як певна система, і тоді вже в голові виникне певне таке системні знання і розуміння того, як розвивались історичні процеси і так далі. Також дуже цікаві лекції Тімоті Снайдера, які він проводив для своїх студентів. Вони перекладені українською мовою. І він також прекрасно інтегрував українську історію у світовий контекст.
Як Ви думаєте, штучний інтелект, новітні технології можна інтегрувати у вивчення історії?
Я, наприклад, можу завантажити фрагмент параграфа підручника і написати, штучний інтелект запропонує мені декілька видів роботи з за цим матеріалом, в групах, індивідуально і так далі. Тобто різні завдання ставлю, він мені підкидає ідеї. І далі я вже переглядаю, що можу використовувати на уроці. Причому дуже часто ідеї досить непогані, до яких я сам не додумався. Тому штучний інтелект використовую досить регулярно і для тестів складання також. Звісно, всі завдання потім перевіряю. Штучний інтелект дуже сильно спрощує роботу. І я бачу, що в подальшому це буде незамінним інструментом вчителів, для багатьох з нас, напевно. І учні також на уроках використовують штучний інтелект, і я їх прошу це робити.
Дякуємо Вам за Вашу працю.
Докладніше дивіться в новому випуску Каштан.Інтерв’ю.
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
