Ви не повірите, але в нас тут знову творчі (срачі) дискусії.
Почалося з однієї художниці, яка за будь-що вирішила долучити до прекрасного кожного перехожого, і це ледь не закінчилося студентським бунтом. Але давайте з самого початку.
Нічого нового під сонцем
За останні роки наш словниковий запас значно збагатився, зокрема, і словом «мурал». І хоча слово відносно нове, але з самими муралами ми знайомі дуже давно. Пам’ятаєте величезного космонавта на Будинку піонерів, битви за урожай на Універсамі чи героїчних бійців революції на Будинку культури? Це все теж мурали – монументальні розписи на стінах.
Фольклористи ж говорять, що мурал сягає корінням в геть сиву давнину, згадуючи суто українську сільську традицію розпису будинків. «Традиційний розпис житла мав не лише естетичну, а й знакову природу, оскільки орнаменталістика на хаті мала повідомити кожному, хто проходить повз хату, яка тут родина живе, чи дівчина на виданні, чи парубок на порі. У такий спосіб поширювалась інформація через оздобу своєї садиби», – пояснює фольклорист, професорка Олена Івановська.
Урбанізація муралів пов’язана з буремним початком ХХ століття. Тоді в Мексиці революційно налаштовані живописці на чолі з Дієго Ріверою пропагували «мистецтво для всіх», розписуючи величезними агітаційними картинами стіни будинків. Майже одночасно в Україні зародилася школа монументального живопису Михайла Бойчука. У 1919 році художник із двома сотнями учнів розписують стіни у Києві, Харкові, Одесі. Але національно-християнська спрямованість творів «бойчукістів» не прийшлася до вподоби радянській владі, тож художника було розстріляно, членів творчої майстерні репресовано, а розписи знищено. І в Україні в муралах на багато років запанували традиції космосу, трудових звершень та революційних звитяг.
Про гідність і (не) гідність
Минуло майже століття, і в незалежну Україну мурал повернувся вже в якості «стріт-арту» – неполітизованих, яскравих, почасти химерних зображень. Революція Гідності зробила Україну «модною». І до Києва з усього світу потягнулися художники, щоб часто на власному ентузіазмі прикрашати наші сірі стіни та розквітчувати життя. Широкому загалу такий стріт-арт подобався, але перші невдоволення лунали вже й тоді. Комусь місце не подобалося, комусь – сюжет, а кому – загальний концепт.
Повномасштабне вторгнення в лютому 22-го здійняло нову хвилю у вуличному мистецтві. Сім графіті Бенксі в Україні, мурали на патріотичну тематику, портрети загиблих героїв на багатоповерхівках. Тоді ж почалися і перші спекуляції на партіотизмі та людських трагедіях. На будинку столичного Подолу з’явилося замените фото зооволонтерки Анастасії Тихої, яка під обстрілами рятувала собак з притулку в Ірпіні. Знесилених тварин з оригінальної світлини «митці» замінили цілком відгодованими породистими песиками, додавши рекламу собачого корму.
А в Солом’янському районі мешканці з вулиці Митрополита Липківського ледве встигли зупинити «креатив» – рекламу горілки на тлі зображення українських воїнів. Але справжнім вибухом стало прагнення київської художниці Євгенії Фуллен привнести трохи французького шику в похмуре столичне сьогодення.
Стіна розбрату
Одного прекрасного дня мешканці вулиці Січових Стрільців побачили на будинку 31 зображену дивну сцену: страхітливого вигляду чоловік міцно стискає в обіймах непритомну жіночку з м’язистими стегнами, а за цим феєричним видовищем сумно спостерігає птах, віддалено схожий на пелікана. Культурно травмована громада Шевченківського району звернулася до поліції із заявою про умисне пошкодження об’єкта культурної спадщини, адже будинок виявився не простим, а історичним – побудованим 1903 року.
Художниця заявила, що хотіла відтворити героїв роману Віктора Гюго, подякувавши таким чином Франції за допомогу українцям. І що має на роботу дозвіл від Шевченківської РДА та Департаменту архітектури і містобудування КМДА. А всіх, хто проти її роботи, назвала у своїх соцмережах «селюками». Після втручання депутатки Київради Євгенії Кулеби роботу над муралом таки було припинено, а авторові винесено припис відновити стіну в первісному вигляді. Однак Євгенія Фуллен зупинитися не побажала і вже розпочала відтворення французької класики в іншому місці – на фасаді Хореографічної школи №1, на Виноградарі. Щоправда, сюжет дещо зазнав змін – замість пелікана за драмою зацікавлено спостерігає фігура в ковпаку. За дивним збігом обставин, будинок, підданий творчості, знову виявився історичним – модерністською будівлею роботи архітектора Едуарда Більського. Після цього Євгенія Кулеба заявила про ініціювання Положення про створення муралів і закликала запровадити тимчасовий мораторій на творчість. Відповідна петиція швидко набрала потрібну кількість голосів і була підтримана Комісією з питань збереження та захисту культурної спадщини. Мешканці Виноградаря облили начерк фарбою. Крапку в справі поставили комунальники, зафарбувавши ескіз.
Вандальне вторгнення
Тим часом на муральній ниві дозріває черговий сканадальний урожай. Студенти КПІ протестують проти намірів керівництва університету розмістити мурал на стіні 9 корпусу. Корпус, стіну якого збираються розмалювати, є яскравим втіленням архітектури модернізму, і, на думку Студентської ради, його розфарбування є неприпустимим. Студентів підтримали знамениті представники архітектурної і мистецької спільноти. «Розфарбовувати стіну, яку архітектор залишив стіною в своєму задумі, це варварство і неповага»,- вважає заступник голови архітектурної палати Національної спілки архітекторів Анна Кирій.
«Мода на мурали була тимчасовим спекулятивним явищем, що вже давно не є актуальним, і у багатьох країнах Європи є тенденція до їх знищення, оскільки вони спотворюють міський простір», – зазначає історикиня мистецтва Євгенія Моляр і радить керівництву КПІ звернути увагу на вже існуючий в комплексі стінопис. Це – унікальна робота відомого художника Федора Тетянича на фасаді 18 корпусу, яка занепадає й потребує реставрації. Досить буде почистити травестин, яким облицьовано 9 корпус, бо він від того виглядає жахливо, радить художниця Інга Леві.
А художники Влада Ралко і Володимир Будников говорять про «неприпустиме вандальне вторгнення».
Між тим, керівництво ВИШу розглядає ескізи, ігноруючи експертну думку і студентський спротив.
Коли «муральне» = аморальне
«Візуальним гвалтуванням» назвав муральну навалу відомий київський маркетолог і підприємець Андрій Федорів. Його допис у соцмережі підтримали тисячі киян, які виступають проти тотального несмаку і захаращення ним міського простору.
Крім виховання несмаку, муральна навала несе ще й іншу небезпеку. На відміну від стінописів , які створювались переважно в техніці керамічних панно та вітражів, сучасні мурали не розраховані «на віки». І тому постає питання, хто має турбуватись про їх регулярне відновлення і підтримання у належному стані.
Недоторканними для муралістів мають стати і будівлі в історичному центрі. Поліпшувати ж стіни «панельок» – здається непоганою ідеєю. Однак останнє слово тут має залишатися за тими, хто за цими стінами живе.
І, звісно, неприпустимим має бути спекулювання на темі патріотризму і трагедій війни.
Тому, схоже, столиці дійсно не завадить своєрідний «Муральний кодекс».
Ольга ІВЧУК
