Олександр Поповцев тимчасово виконує обов’язки голови Шевченківської районної державної адміністрації в місті Києві з лютого 2022 року. Тобто з початку повномасштабного вторгнення росії йому довелося опікуватися важливими безпековими, соціальними, економічними питаннями центрального району столиці.
Отже, Олександре Сергійовичу, які виклики постали перед Шевченківським районом від моменту повномасштабного вторгнення?
Після 24 лютого 2022 року життя кожного українця, кожного киянина змінилося докорінно. Пам’ятаю той день, як сьогодні: о шостій ранку вже був на робочу місці. Тоді ніхто достеменно не розумів, що відбувається, у людей була паніка. Якщо говорити про наших співробітників, то переважна більшість із них разом зі своїми родинами прийшла в адміністрацію. Перші два-три дні чимало людей тут і жило. Ну, і звичайно, було багато звернень від мешканців району, здебільшого незахищених верств населення: люди потребували медикаменти та харчі, адже ніхто ніяких запасів не робив.
У перші дні на території РДА ми організували гуманітарний штаб. До нас почали звертатися багато небайдужих громадян з інших областей, особливо західних регіонів. Вони передавали гуманітарну допомогу, спочатку – харчі та лікарські засоби. Потім ми налагодили співпрацю з Польщею, Німеччиною. Там живуть наші знайомі, які теж розпочали активно допомагати. Наприклад, кілька разів отримували з ФРН гуманітарну допомогу з медикаментами, загалом – майже 15 тонн.
Багато в чому допомагали й підприємства району, скажімо, такі, як «Київмедпрепарат». Ми отримували багато дзвінків від мешканців про допомогу, тому наші працівники разом із волонтерами розносили медикаменти та продукти по квартирах. Також відвозили їжу людям, які ховалися від обстрілів у метро, на підприємства, працівники яких через комендантську годину не могли дістатися додому. Тобто було багато такої роботи, яка потребувала негайного вирішення саме тоді.
Які заходи вживалися щодо оборони та захисту району?
Ми приділяли значну увагу формуванню територіальної оборони. До речі, досить довго шукали відповідне приміщення, і саме напередодні повномасштабного вторгнення знайшли. Тож 24 лютого, о 6 ранку, ми його відкрили і розпочали приймати людей. Охочих вступати до лав оборони було дуже багато. Наш 207-й батальйон був найбільшим серед усіх батальйонів Києва, налічував майже 2 тисяч 400 осіб.
На нараді 23 лютого від командування Сухопутних військ ми отримали завдання щодо побудови блокпостів. Тож розпочали співпрацювати з такими підприємствами, як, наприклад, «Бетон від Ковальської». Вони нам надавали блоки.
Також дякую комунальним підприємствам району – керуючій компанії з обслуговування житлового фонду, шляхо-експлуатаційному управлінню з ремонту та утримання автомобільних шляхів і споруд, комунальному підприємству з утримання зелених насаджень. Вони змогли зберегти персонал, який виконував різні завдання з логістики, зведення та облаштування блокпостів. А деякі укріплення, наприклад, на вулиці Стеценка, ми зводили вже під звуки «Градів» у передмісті столиці.
Ще одна проблема, з якою довелося зіткнутися – ракетні обстріли. Торік 16 березня ворожа ракета прилетіла в багатоповерхівку, на вулиці Гаврилишина. На жаль, тоді загинула людина. Відразу виїхав на місце події. Підрозділи ДСНС евакуювали мешканців у приміщення школи. Там ми організували міні-штаб з подолання наслідків: розмістили людей, забезпечили гарячим харчуванням. А потім, завдяки комунальним службам, зробили так, щоб люди якнайшвидше змогли повернутися в свої оселі.
Той будинок вже відновлено?
Так, цей будинок і сусідній, який також постраждав, вже повністю відремонтовано. Але вже тоді наші комунальні служби зробили так, аби за два-три дні люди, які хотіли, могли повернутися в свої оселі. Вікна було закрито плівкою, відновлено електропостачання та холодне водопостачання – це найголовніше, що потрібно було для того, аби там жити. Ну, а потім уже розпочалася відбудова.
Зазначу, що Шевченківський район найбільше з усіх районів Києва постраждав від російських обстрілів. Та й зараз нам дістається. Загалом у нас частково пошкоджено майже 200 будинків. Всі добре пам’ятають два будинки на Татарці, куди двічі прилітали ворожі ракети. Ці багатоповерхівки теж відновлено. Відремонтовані й будинки поблизу, які зазнали незначних пошкоджень. Нині 90 відсотків усього, що в нас було пошкоджено, відновлено, залишилося замінити тільки вікна в місцях загального користування. Тож, залучаючи допомогу благодійних організацій, будемо проводити такі відновлювальні роботи.
А як районна влада спрацювала під час блекауту?
Найголовніше – це було не втратити контроль над роботою наших служб. Ми готувалися заздалегідь: кожне приміщення, де розташовувалися відповідні служби – райдержадміністрація, керуюча компанія з обслуговування житлового фонду, шляхо-експлуатаційне управління, ДСНС, поліція – були обладнані генераторами та старлінками. Тобто ми забезпечили зв’язок між собою. Потім почалася робота з розгортання пунктів незламності: місто виділило генератори, а ми вже на місцях організовували цю роботу.
Чимало проблем виникало з відключенням котелень. Згадаймо, як починалися прильоти по об’єктах енергетичної інфраструктури, коли було пошкоджено Жилянську станцію теплопостачання №1 (СТ 1) та ТЕЦ 5. А центральне опалення значної частини будинків у нас відбувається саме від цих джерел теплопостачання. Малі котельні також були без електроенергії та не могли працювати. Дякую «Київтеплоенерго», вони добре спрацювали, більшість котелень була забезпечена великими генераторами, завдяки чому значна кількість будинків залишалася без теплопостачання не більше 12-20 годин. Звичайно, якісь окремі випадки траплялися, але ніхто не замерз і система теплопостачання залишилася в робочому стані.
Як готуєтеся до зими?
Після закінчення кожного опалювального сезону розпочинається підготовка до наступного. Ми йдемо в графіку, сподіваюся, ніяких збоїв у роботі з нашого боку не буде. Багато проводимо капітальних ремонтів інженерних мереж у будинках, чимало уваги приділяємо електричним мережам. Одним словом, готуємося серйозно.
Напевно вже є досвід, певний алгоритм, як діяти в таких складних ситуаціях, що були минулої зими?
Так, звичайно. Головне – не втратити контроль над роботою всієї галузі в районі. Найважливіше – це зв’язок. Тому що, коли є зв’язок, тоді можна передати ту чи іншу інформацію, донести до людей. Це знімає багато питань. Наприклад, ми розгорнули в районі систему радіозв’язку. Наші комунальні підприємства, ДСНС, багато ЖБК і ОСББ мають рації на випадок можливих проблем зі зв’язком. Тому за необхідності ми зможемо донести до людей ту чи іншу інформацію.
Як оцінюєте безпекову ситуацію в районі, в якому стані перебувають укриття?
До 2022 року в Шевченківському районі налічувалося майже 400 укриттів. Специфіка нашого району в тому, що більшість його території – це центральна частина, а тут всі підвальні приміщення давно стали приватними. В них розміщені ресторани, салони краси, фітнес-клуби, офіси тощо. Тобто значна частина укриттів знаходиться у приватній власності. Щодо укриттів у закладах освіти, то майже всі вони приведені в належний стан.
На цей рік у нас заплановано 217 мільйонів гривень бюджетних призначень, це – найбільше серед усіх районів столиці. На жаль, ще не всі роботи виконано, але до кінця року все, що запланували, реалізуємо. Наступного року нам також доведеться напружено працювати. Сподіваюся, що протягом 2024 року всі укриття, що знаходяться у нас на балансі, і на які ми можемо спрямовувати бюджетні кошти, будуть приведені в належний стан.
Школи району розпочали навчання в очному форматі?
Всі школи вийшли в офлайн, але є й такі, що працюють у змішаному режимі: частина учнів відвідує уроки в класі, частина – навчається онлайн. Через тиждень вони міняються. Але загалом 99 відсотків здобувачів загальної середньої освіти можуть займатися офлайн.
Зазначу, що в нас шість шкіл не обладнані укриттями, бо там немає підземного простору. Тож у разі повітряної тривоги учні та вчителі переходять у сусідні приміщення, де є укриття. Але, на жаль, ці укриття не можуть умістити всіх учасників навчального процесу. Тому в таких закладах запроваджено змішану форму навчання.
Ви сказали, що чимало підвальних приміщень знаходяться у приватній власності. Чи співпрацює районна влада з бізнесом у питаннях облаштування укриттів?
Після трагедії, яка сталася в Деснянському районі (під час ракетної атаки загинули люди, бо укриття було зачиненим – Авт.) ситуація трохи змінилася. Дехто з підприємців почав задумуватися про відповідальність, в тому числі й кримінальну. А загалом ми працюємо над збільшенням фонду захисних споруд, що знаходяться або в комунальній, або в державній власності. І чекаємо, коли ухвалять зміни до законодавства, що посилять відповідальність за ненадання доступу до укриттів.
Чи враховуються під час облаштування укриттів потреби людей з інвалідністю?
Так, звичайно. З першого листопада будуть діяти нові будівельні норми щодо укриттів, але ми вже зараз працюємо над цим. Наприклад, розширюємо входи до таких приміщень. У деяких сховищах, наприклад, уже встановлено електричні підйомники. Наступного року продовжимо працювати над інклюзивністю.
Скільки Шевченківський район прихистив вимушених переселенців?
У нас майже 34 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Але специфіка району така, що управління соціального захисту населення знаходиться неподалік Центрального залізничного вокзалу. Люди приїжджають, в основному, залізничним транспортом і це – найближче управління соціального захисту, куди вони можуть звернутися, щоб зареєструватися, отримати довідку ВПО тощо. А далі вони або роз’їжджаються країною, або їдуть в інші райони, адже тут дорожче орендувати житло.
Яка допомогу надаєте людям, які залишили свої домівки, рятуючись від війни?
Багато уваги приділяємо дітям, на кожне велике свято намагаємося дарувати якісь подарунки, емоції, радість. Чимало реалізували проєктів з благодійними організаціями. У листопаді минулого року разом із журналістом «Української правди» Романом Кравцем та депутатом Романом Грищуком збирали діток-переселенців із Херсонщини, дарували їм планшети. Також даруємо дітям білети в театр чи зоопарк.
А серед питань, які найбільше турбують переселенців, це – забезпечення житлом. Місто закупило частину квартир, і ми чекаємо на це житло, яке будемо надавати внутрішньо переміщеним особам. Також серед нагальних питань – пошук роботи. В нас є комунальні підприємства, які потребують тих чи інших працівників, тож маємо успішні кейси, де вже працевлаштували людей.
Яку надаєте допомогу батальйону, що сформований на базі вашого району?
Наш 207-й батальйон перебуває на сході, я на постійному зв’язку з комбатом. Нині є потреба передати їм кілька дронів. Тож ми залучаємо бізнес, адже ці «пташки» досить дорогі. Сподіваюся, до кінця місяця цю потребу нашого батальйону закриємо. На жаль, маємо чимало втрат серед наших бійців.
Як районна влада підтримує родини загиблих захисників?
Це складне питання вирішується як на державному, так і на місцевому рівнях. Намагаємося всіляко допомагати родинам загиблих. Найбільше уваги приділяємо дітям. Скажімо, в управлінні Шевченківської РДА знаходиться дитячий табір на Закарпатті, тож дітей пільгових категорій протягом року ми відправляємо туди на оздоровлення.
Це той табір, де Шевченківська РДА будує укриття? Який опинився в епіцентрі критики?
Так. На жаль, не вивчивши ситуацію, депутат міської ради від «Європейської солідарності» Леонід Ємець на своїй сторінці у Фейсбук написав, що Шевченківська РДА збирається побудувати укриття за 14 мільйонів гривень в дитячому таборі, на Закарпатті. Його обурило те, що ми будуємо щось на Закарпатті. Він не знав, що цей табір належить територіальній громаді Києва. Ще в 1996 році Шевченківська РДА допомагала Мукачівській громаді з подоланням наслідків повені, тоді й було виділено землю та ухвалено рішення побудувати там за кошти бюджету Києва дитячий табір. З того часу там функціонує цей заклад. А для того, аби будь-який заклад освіти працював, зрозуміло, що в ньому має бути укриття. Ми знайшли приміщення, яке може слугувати укриттям, а ініціатором капітального ремонту цього приміщення став секретар міської ради Володимир Бондаренко. Він написав лист, в якому просив два мільйони гривень з його депутатського фонду виділити на такі роботи. Звісно, ми підтримали цю ініціативу. А сума в 14 мільйонів гривень, озвучена паном Ємцем, не відповідає дійсності. Це – орієнтовна сума, що була розрахована відповідно до листа Мінрегіону від 17 жовтня 2018 року №7/15.3/10900-18 для визначення вартості ціни проєкту. Це – не вартість самого укриття. Ще не було проведено ні тендеру на роботи, тільки договір на проєктування. Тому ця інформація – абсолютно маніпулятивна.
Яке Ваше ставлення до того, що під час війни витрачаються бюджетні кошти на не першочергові питання благоустрою?
У всьому має бути баланс, логіка та здоровий глузд. Вважаю, що кошти маємо, в першу чергу, витрачати на оборону, але не потрібно забувати й про те, що місто продовжує жити, працювати. В цьому контексті важливо вести чесний і відкритий діалог з киянами, тоді не буде таких суспільних обурень.
Якісь заходи з реконструкції об’єктів чи благоустрою нині здійснюються в районі?
Наш пріоритет – укриття. 65 відсотків усіх доведених нам коштів спрямовані на облаштування споруд цивільного захисту. Потім – підготовка до опалювального сезону, це ще десь 20 відсотків від усіх коштів. Також у нас є незначні суми, які спрямовуємо, наприклад, на капітальний ремонт асфальтного покриття або аварійні роботи, які не можна ігнорувати.
Розмову вів Геннадій ГРЕБНЬОВ
Фото: Каштан NEWS
