У Києві триває велика виставка українського художника-монументаліста, живопописця, графіка, куратора творчих проєктів, члена Національної спілки художників України Олександра Мельника

Про нього кажуть, що він – митець самобутній, глибокий, дуже національний.

Працює в галузі монументального мистецтва (мозаїка, вітраж, фреска, гобелен, розпис, ковка, скульптура), станкового живопису та графіки. Він – художник-монументаліст, його творча стезя – висвітлення правдивої історії України, яка нефальсифікована імперією.

Сьогоднішню експозицію розгорнуто в бізнесово-офісному центрі «Леонардо».

Щоразу, коли бачимо перед собою художні полотна Олександра  Мельника, відкриваємо щось нове,  занурюємося в інші пласти. Спадає порівняння із Всесвітом, який містить стільки незвіданого, цікавого, вражаючого, усього того, що людина, навіть найтитулованіший учений, неспроможна й збагнути. Саме на цьому  акцентувала увагу, відвідавши виставку, Народна художниця України, професор Віра Іванівна Баринова-Кулеба.

«Його мистецтво – неземне. Воно у нього – космічне…», – каже вона.

На виставці більше пів сотні полотен. Художник-монументаліст показує чимало великих історичних картин. Особливістю є те, що вони – в одному просторі, ти ніби переходиш з епохи в епоху, зі століття в століття, гортаючи сторінки нашої складної історії, переживаєш випробування українського народу, береш близько до серця його печалі та радощі.

«Олександр Мельник – художник самобутній, глибокий, дуже національний, – говорить Віра Іванівна Баринова-Кулеба. – Добре знає історію нашого народу, своїми роботами пробуджує, показує, що сонце все одно засяє над Україною, попри всі біди та лихоліття. В його картинах бачимо, що митцеві імпонує шлях до світлого,  живого,  ясного, до народження людини. Звідси і тема сонця в його роботах. Все лихе мине – і знову буде сонце, і будуть квіти, і буде життя на землі. Кожна його робота дуже багато про що говорить… Він не такий, як усі. У нього все йде з глибини, з душі. А художник тільки так і постає, коли свою душу малює. Мельник не малює те, що ви бачите, те, що ми бачимо – він малює те, що ми відчуваємо. І це відчуття він по-своєму передає».

Віра Іванівна звертає увагу на образ матері, який постає з багатьох робіт художника. Це те, на чому, очевидно, й тримається світ живописця. Космічний світ. Образ матері – це Україна, земля, сяйво, яке дає усім життя.

В Олександра Івановича є картини з тематичного циклу «Мадонни».

«Мадонни» є духовною вершиною моєї творчості», – каже митець.

Ще перед війною, взимку 2022-го, художник почав писати свою «Мадонну», яка мала назву «Щаслива». Як розповідав живописець, «Мадонна» мала бути в чарівних квітах, усміхнена, сяюча. Але зобразити «Мадонну» усміхненою та щасливою не вдавалося, вона поставала на полотні сумною. Тоді художник приступив до нової картини – і також до «Мадонни», яку назвав «Неспалимою».

Потім була ще робота з цього циклу: «На згарищі». Але він не забув про недописане полотно – про свою «Щасливу»…

«Написав картину про жінку при надії, вагітну, замріяну, яка мріє про щасливе майбутнє для своєї дитинки», – пояснював художник.

На цій виставці якраз і представлено всі «Мадонни» великого митця. Знову ж, очі цих «Мадонн» – ніби весь український світ. Цвіт нашої нації, її краса, милосердя, добро, щастя…

«Я вже й не полічу, скільки написав «Мадонн» – багато, – промовляє Олександр Іванович. – Вони були і на полотні, і на невеликих дошках… Усі розійшлися світом… На ці картини дивляться люди, захоплюються, і це мене дуже тішить».

Ось що розповів мені про сьогоднішню виставку член Національної спілки художників України, Заслужений діяч мистецтв України Олесь Соловей:

«Коли дивишся на картини Олександра Мельника, то відчуваєш неймовірну притягальну силу, магію «очей», магію квітів. Я назвав ці роботи стінописом, тобто тут є прямий перегук із фресок Софійського собору, тобто з витоками. Але це вже на новому рівні кінця двадцятого, початку двадцять першого століття. І це – епічна історія українського народу. Це, напевно, глибина душі Олександра Івановича, великого майстра. Він бачить усе своїм синівським серцем. Його роботи, створені в різні роки впродовж пів століття, є частинкою чогось більшого, на рівні українського міфу, вони – в тих глибинних пластах, які сягають витоків нашої історії, народу. І вони явлені душею Олександра Івановича, який події та явища бачить синівським серцем. Це дуже високе мистецтво, у картинах бачимо «поєднання» і громадянина, і водночас художника, і великого гатунку. Це – не задана тематика, це те, що прожито серцем. Він – дуже органічний автор, тут, у художніх роботах, – його душа. Дуже справжній у цих творах, і тому вони взаємопов’язані, це, по суті, один великий твір. Оглядаючи виставку, могли б уявити, що заходимо до храму, де є безліч сюжетів Святого Письма. Тамтешній простір просякнутий молитвами і любов’ю. Таке ж відчуття виникає й на цій виставці».

Роботи Мельника  не відпускають. Подивіться лишень на картину «Очі»!

Коли вирувала Революція Гідності, на Майдані така робота – «Очі» – була тільки в нього, в Олександра Івановича. Ним задумана, написана, пройнята думкою про кожного, з поглядом і надією в душу й серце кожного. «Очі» Вседержителя.

«Цей образ – «очі» – простежується і в інших роботах Олександра Мельника, – продовжує думку Віра Баринова-Кулеба. – Усі «очі» з картин ніби з нами говорять».

«Бог бачить усе, що ми робимо, – сказав художник. – Це – образ Вседержителя, він споглядає на нас із куполів храмів. Саме звідти я «викадрував» ці очі. Вони дивляться не тільки у церкві на прихожан, на всі наші справи, а й на весь світ. У мене багато робіт із очима. Очі – це душа людини. Не треба зображати якусь міміку, покажи очі – і все буде зрозуміло. У мене в майстерні з усіх стін дивляться очі. Вони – найвиразніші, а тут ще і віками відібраний образ».

Богдан Миколайович Горинь, політичний та громадський діяч, народний депутат України 1-го та 2-го скликань, мистецтвознавець, вважає, що

«Олександр Мельник – це унікальна постать українського мистецтва. Варто лишень поглянути на тематику його робіт, техніку виконання…  Цьому немає аналогів. Його полотна – жива історія нашого мистецтва. Вони мають бути в найвідоміших музеях, варті того, щоб їх бачили люди, бо ж для цього митець їх створював. Це потрібно зробити для утвердження нашого мистецтва, нашої духовності».

Найвідоміший і наймасштабніший проєкт Олександра Мельника – Всеукраїнська виставка-бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників».

Вже понад 16 років живописець разом із однодумцями організовує ці бієнале. Його колеги кажуть:

«Треба мати фантастичну силу, щоб йти цією дорогою, тягнути цей нелегкий віз. Ці виставки збирають під свої крила найкращих художників. Ці експозиції – ще одне українське диво. Тут присутня вся Україна – мисляча, свободолюбива, мистецька, яка ніколи не відмовиться від заповітів творців нашої нації».

Художник Олександр Мельник завжди зі своїм народом. Був активним учасником Революції Гідності. На Майдан вийшов зі своєю картиною «Очі». Зробив підпис під цією картиною:  «Бачу справи твої, людино!».

А на звороті полотна написав: «Люди, ви прекрасні! Я вас люблю!».

Дивовижно, але цю картину не змогли пробитии кілька куль «Беркуту», сліди від яких досі є на ній. Хоча самого художника було поранено. Сьогодні картина зберігається в Музеї Революції Гідності.

«18 лютого 2014-го на Інститутській стало гаряче. Бачите, на полотні картини, з якою я ходив на Майдан, – три сліди від гумових куль. І вони не пробили образ… Коли нас оточував «Беркут», зачепила й мене така куля – здалося, що це шматком бруківки вдарило по голові. Відчув, що щось липке за коміром. Попробував рукою – кров, так вона на держаку від картини і залишилася», – розповідав  Олександр Іванович.

Після Революції Гідності робота «Очі» зберігалася в майстерні художника. Написана у 2001 році, вона вперше була представлена на його персональній виставці на антивоєнну тематику в Києво-Могилянській академії. Тоді полотно стояло у залі на передньому плані, відкриваючи експозицію.

У творчості художника домінує бажання викадрувати найголовніше, найзначніше.

Наприкінці 2018 року «Очі» змінили «прописку» і були передані до Музею Революції Гідності – разом із держаком, що й досі зберігає запах диму від спалених шин. Фахівці взялися реставрувати полотно. Художник просив не зафарбовувати сліди від куль, аби вони залишалися видимими.

Я запитав митця, чи й сьогодні, у часи лихоліття він знову, як тоді, на Майдані, згоден узяти цю ноту: «Люди, ви прекрасні! Я вас люблю!»?

«Так, знову це ж повторюю», – промовив великий художник.

Хіба ж не прекрасна наша земля, коли є такі подвижники?! Митець не звертає зі свого шляху – добро неодмінно переможе зло. Навіть у добу, коли над рідною землею літають рашистські ракети, падають на мирні міста ворожі бомби.

Про себе митець каже:

«Ми, художники, – солдати духовності. Наша надія – бути почутими. Тому й працюємо, щоб безнадія не здолала надію. Ми не маємо ані автоматів, ані гранат. Наша зброя – мистецтво, дзвін, у який ми калатаємо, щоб пробудити сонних – байдужих до чужого горя і болю, до майбутнього свого і вселюдського. Ми несемо людям правду про дійсно глибоку і велику історію нашого народу, аби він міг твердо стати на своє історичне підґрунтя, щоб свідомо творити новітню державу і нарешті знову бути в ній господарем».

Леонід ФРОСЕВИЧ

Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі  KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.