Про вибори в умовах воєнного стану, особливості виборчого процесу в повоєнний період спілкуємося з кандидатом політичних наук, головою Київської міської Територіальної виборчої комісії Романом КИСЛЕНКОМ.
Отже, Романе Вікторовичу, чи можливо проводити вибори в умовах воєнного стану?
Моя точка зору достатньо проста, і вона відповідає, як на мене, позиції керівництва держави, парламенту, профільного комітету, міжнародних експертів: під час повномасштабної війни неможливо провести вибори.
Але якщо вибори таки будуть оголошені, Ви як голова ТВК який бачите шлях реалізації волевиявлення громадян?
Іти тим шляхом, який передбачений законодавством. Під час дії правового режиму воєнного стану, в принципі, заборонено проводити будь-які вибори. Тому оголошення виборів, початок виборчого процесу буде таким, що не відповідає законодавству, і це може поставити під сумнів легітимність усіх результатів і також вплине на участь українців у виборах. Тому мій шлях як голови ТВК – це дотримуватися чинного законодавства.
Для того, щоб провести вибори в умовах воєнного стану, до яких законів необхідно вносити зміни?
Перш за все, треба розуміти, про які вибори ми говоримо. Місцеві, народних депутатів чи вибори Президента України? Тому що, наприклад, у Конституції записано, що не можуть припинятися повноваження поточного скликання Верховної Ради, відповідно не може бути оголошено вибори до парламенту. І якщо вже говорити про потенційні зміни, то це зміни до Конституції України, що також заборонено в умовах дії правового режиму воєнного стану. Щодо інших законодавчих норм. Є Закон України «Про правовий режим воєнного стану», яким передбачено заборону проведення будь-яких виборів, референдумів і також внесення змін до Конституції. Також зазначимо, що в Конституції є розділ III, який так і називається «Вибори і референдуми», де закріплено базові принципи того, якими мають бути вибори в Україні. Перший принцип – це принцип рівності. Проте в умовах воєнного стану передбачається можливість обмеження деяких конституційних прав, зокрема й статті 38, яка наділяє громадян правом участі у виборах і референдумах, а також у вирішенні державних справ. Тому, якщо підходити до цього глобально, то щоб провести такі вибори, необхідно вносити зміни, перш за все, до Конституції України. Але з іншого боку, розділ III Конституції є захищеним, до якого можуть вноситися зміни лише через Всеукраїнський референдум. І тому маємо замкнене коло, адже не можемо провести зараз референдум, і, відповідно, не може бути ніяких змін.
Щодо змін до Конституції України. Тут є певний порядок. Скажімо, зміни до Основного Закону мають вноситися протягом двох сесій Верховної Ради. Тому це достатньо тривалий процес. Адже необхідно отримати рішення Конституційного Суду, якщо йдеться про захищені розділи Конституції, і вже потім голосувати у Верховній Раді. Це може зайняти десь пів року, а то й більше.
Тому, чи є доцільним змінювати Конституцію, що не можна робити, для того, щоб все одно відтермінувати цей процес? Зрозуміло, що чергові вибори до Верховної Ради України, які мали відбутися 29 жовтня цього року, не відбудуться. Ми говоримо, що є певні обставини, які не дозволяють провести вибори в умовах воєнного стану. Проте, якщо через три місяці хтось вирішить провести вибори, то як в такому разі пояснити виборцям, експертам, міжнародним партнерам, чи змінилися вже ці обставини, які б дозволили через три місяці чи пів року провести вибори, якщо і надалі буде функціонувати режим воєнного стану?
А якщо постане питання скасування воєнного стану?
Для перших повоєнних виборів необхідно провести дуже ґрунтовну роботу, яка нині ведеться і в парламенті, і в профільному комітеті. Також у Центральній виборчі комісії робочі групи напрацьовують необхідні зміни для того, щоб забезпечити проведення демократичних виборів, які б відповідали всім стандартам і враховували ті виклики, з якими Україна зіткнулася внаслідок війни. Тому необхідно спершу зайнятися законодавчим забезпеченням проведення повоєнних виборів, а вже потім, власне, говорити про них.
Як вважаєте, скільки для цього потрібно часу?
Думаю, це мінімум три місяці. Плюс-мінус об’єктивно десь пів року, тому що необхідно поновити Державний реєстр виборців. І це треба так зробити, аби в українців була довіра до відомостей у Державному реєстрі виборців. Але, на жаль, через війну, з огляду на безпекові питання, дуже складно запустити цей процес. Також необхідно працювати і щодо гарантування кібербезпеки Державного реєстру виборців.
Після скасування воєнного стану як можливо реалізувати виборчі права внутрішньо переміщених осіб? Адже не всі вони зможуть відразу повернутися додому, на деокуповані території. Ще одна категорія громадян – це особи, які перебувають за межами країни. Теж навряд чи повернуться вони відразу в Україну. Чи можливе в такому контексті дистанційне, наприклад, цифрове голосування?
Давайте по черзі. Перше, внутрішньо переміщені особи в Україні є з 2014 року, після анексії Криму та окупації частини Донецької і Луганської областей. Деякі такі співвітчизники вже пройшли повний шлях інтеграції в нові громади. Так, проводилося опитування серед внутрішньо переміщених осіб, яке засвідчило, що майже 60 відсотків таких громадян не збираються повертатися додому. І тут існує прямий взаємозв’язок: чим довше триває війна, чим довше триває внутрішнє переміщення, тим менше людей хочуть повертатися додому. На жаль, у нас є такі населені пункти, які повністю зруйновані, і людям банально немає куди повертатися. Це і Мар’їнка, і Бахмут, і Луганська область майже вся зруйнована. Тому тут є просте вирішення – йти шляхом поновлення Державного реєстру виборців, можливо, запровадити дві форми реєстрації виборців. Зараз у нас є пасивна форма, коли орган адміністрування, Центральна виборча комісія, сама поновлює дані стосовно осіб, обмінюється інформацією з іншими органами. Є практика активної реєстрації, коли виборці самі говорять, що «я виборець, мешкаю на певній території, і хочу голосувати тут». Також у 2020 році до виборчого законодавства було внесено суттєві зміни – їх адвокатували організації, які займаються профільними питаннями виборів та захистом інтересів внутрішньо переміщених осіб. Завдяки цим змінами, внесеним до Закону України «Про Державний реєстр виборців», є можливість змінити виборчу адресу без зміни місця реєстрації. Фактично, коли повноцінно запрацює Державний реєстр виборців, будь-який громадянин, зокрема з числа внутрішньо переміщених осіб, може подати відповідну заяву і отримати можливість голосувати там, де він фактично живе. Чому спочатку необхідно вирішити це питання? Тому, що від кількості виборців залежить територіальна організація виборів, зокрема утворення можливих додаткових виборчих дільниць, формування округів тощо.
Стосовно зовнішніх вимушених мігрантів, то це питання дуже складне. Тому, що це значна кількість, за різними оцінками від 5 до 7 мільйонів українців перебувають за кордоном. Зрозуміло, що той порядок, який визначено щодо організації виборів за кордоном, ті процедури і інституційна спроможність наших закордонних дипломатичних установ не дозволять провести вибори за межами нашої держави так, як передбачено чинним Виборчим кодексом. Тут може бути кілька альтернативних шляхів. Перше – це утворення додаткових виборчих дільниць у тих державах, де перебуває найбільше українців. Друге – це використання певних пересувних виборчих дільниць. Скажімо, в Європі є практика використання автобусів у якості виборчих дільниць. Також можливе запровадження голосування не протягом одного, а кількох днів. Але щоб точно розуміти, чи можливо організувати і дати право голосувати виборцям більше, ніж один день, необхідно тлумачення Конституційного Суду щодо поняття і розуміння «день виборів». Щодо запровадження альтернативних методів голосування, то найчастіше говорять про поштове, дистанційне, електронне чи інтернет-голосування. Тут є дуже багато ризиків. Основний із них – довіра до результатів виборів.
Наступний ризик – безпека. Наприклад, у серпні цього року відбулися вибори в Еквадорі. Там передбачено можливість для виборців, які перебувають за кордоном, голосувати дистанційно. Проте під час такого голосування внаслідок хакерських атак протягом 10-15 хвилин було обмежено доступ до ресурсу, через який здійснювалося голосування. Це суттєво підірвало довіру до виборів. Скажімо, в соціальних мережах виборці, які живуть за кордоном, писали, що в них украли голоси і результати виборів є недійсними. Цікаво, що потім виборча комісія Еквадору заявила, що хакерські атаки здійснювалися, в тому числі, й з території росії. Тобто ми бачимо, що наш ворог діє не лише на полі бою. Також знаємо, що через інтернет росія втручалася у вибори в інших державах. Зважаючи на це, інтернет-голосування може бути під загрозою. Щодо поштового голосування, то це теж достатньо складний процес, адже в кожній європейській країні є своя специфіка роботи пошти. Деякі поштові відділення, скажімо, не працюють у суботу, деякі – в неділю чи понеділок. І тому встигнути отримати результати в ті строки, які можуть бути передбачені законодавством, дуже складно. Тому це питання залишається відкритим, але над ним активно працюють і в парламенті, і Центральній виборчій комісії, і експерти.
Чи є взагалі прецеденти в світовій історії, коли вибори проводилися в умовах війни?
Наскільки мені відомо – ні. Дуже часто прихильники ідеї проведення виборів під час воєнного стану наводять приклад Сполучених Штатів Америки в роки громадянської війни. Але хочу нагадати, що це було 19 сторіччя. І вибори проводилися в одній частині Америки, а вже потім в іншій, коли захопили столицю Конфедерації і Америка об’єдналася. Саме під час цих виборів уперше було використано поштове голосування, солдатам дозволили голосувати поштою. Але тоді тільки зароджувалася демократія, були відсутні такі стандарти, які є нині. Тому говорити про вибори і порівнювати ці два випадки, як на мене, недоречно. Є приклад Великобританії, яка з 1935 до 1945 року не проводила виборів. Хоча країну дуже сильно бомбили, але активних бойових дій на її території не було. У Великобританії функціонував виборчий акт, який передбачав, що в разі, якщо вибуває якийсь депутат від якоїсь партії, то на його місце заходить інший депутат без виборів від тієї ж партії. Є ще приклад Канади, де також не відбувалося виборів протягом Другої світової війни, хоча ця країна розташована на іншому континенті.
Чим займається нині Київська міська Територіальна виборча комісія?
Територіальна виборча комісія – це постійно діючий орган. Звичайно, найбільше роботи припадає на виборчий період. Нашим Виборчим кодексом передбачена пропорційна система, тож коли певні депутати припиняють через різні причини свої повноваження, основне завдання Територіальної виборчої комісії – провести заміщення таких депутатів, привести їх до присяги, щоб вони набули повноважень у місцевій раді. Розгляд скарг, звернень – також важливий напрямок, але основна задача – це заміщення депутатів.
Розмову вів Геннадій ГРЕБНЬОВ
Фото: Каштан NEWS
