У київських архівах зберігаються унікальні справи про дуже гучні події минулого. Одна із них – під номером 5-689 к 84м, це – 120 томів матеріалів кримінального розслідування та судових вироків стосовно працівників торгівлі Києва чотири десятиліття тому
У них фігурують більше 250 посадовців, яких було засуджено за «хабарництво, розкрадання соціалістичної власності, обман покупців».
Ніколи раніше Київ не знав такого колосального «зачищення» торговельної сфери від тих, хто «заважав народу будувати комуністичне майбутнє».
У квітні 1984 року в газеті «Советская торговля» заступник генерального прокурора СРСР Іван Чєрменскій виступив зі статтею «Поблажливості не буде». Вже на початку матеріалу він піднімає голоблю звинувачення:
«Упродовж тривалого періоду в низці торгових підприємств та організацій Києва безкарно діяла група шахраїв, хабарників та розкрадачів державної власності. Користуючись халатністю та ліберальністю деяких посадових осіб, нечисті на руку люди з торгпідприємств «Гастроном», «Універсам», «Київавтоматторг» та інших шляхом обману покупців та інших зловживань присвоїли чималі суми коштв».
Кого ж гамселив цей високий служка режиму?
«Серед тих, хто вимагав хабарі, – заступники начальника Головного управління торгівлі Київського міськвиконкому Шипук і Куценко, директор «Київавтоматторгу» Пушкарський, директор одного із торгпідприємств Захаренко та інші».
Тоталітарна система продовжувала роздушувати своїм безжалісним катком тих, на кого показували в Кремлі. А 1982-1984 роки – це період правління монстра КДБ в особі Юрія Андропова, який сів у крісло Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. Кадебіст Андропов узявся «наводити лад». В Узбекистані, Казахстані прогриміли гучні процеси над «розкрадачами». В Москві до розстрілу за хабарництво було засуджено директора головного гастронома «Єлісєєвський» Юрія Соколов, резонансні судові процеси над директорами сфери торгівлі «перекинулися» в Ростов-на-Дону, де було засуджено 76 працівників торгівлі на чолі з начальником міськвиконкому торгівлі Бобровим (вирок – смертна кара). Керівник головного управління торгівлі Москві Петриков одержав 15 років в’язниці.
Режиму потрібні були нові жертви, його цікавив і Київ, щоб показати масштаб, тотальну боротьбу. Питання полягало й у тому, на якому рівні викриття зупинитися. Звичайно, верхівка ЦК Компартії України на чолі із Володимиром Щербицьким була поза зоною досяжності «караючого меча». А ось дістатися до рівня Міністерства торгівлі УРСР, зачепити репресіями начальників торгівлі Києва з міськвиконкому… Вочевидь, це й було на прицілі.
Сьогодні ми нікого не намагаємося виправдати, доказуючи, що хтось був чесним, а хтось – ні. Розповідаємо про виняткові обставини та сенсаційні факти тієї доби, таємниці архівів, зрештою про період в нашій історії, коли все у нас будо викривлено, а права людини – це просто був пустий звук. Мені довелося вивчити ці 120 томів маловідомої торговельної «справи».
Слідство настільки жорстко, ієзуїтськи тиснуло на можливих фігурантів справи, потенційних підозрюваних, що в багатьох здавали нерви. Застрелився заступник міністра торгівлі УСРС Степан Вергун, наклав на себе руки перший секретар Подільського райкому партії. Десятки працівників торгівлі під погрозами, шантажем на допитах змушені були давати неправдиві покази, адже їх навіть за найдрібнішої провини кидали за грати в СІЗО, змушували кілька разів писати «явки з повинною».
Колишній заступник начальника Головного управління торгівлі Київського міськвиконкому Леонід Шипук, з яким я свого часу зустрівся після його звільнення з тюрми і розмовляв на цю тему, говорив мені, що слідству «потрібен був Степан Вергун, ось вони і брали тих, хто з ним працював, перетинався по роботі з ним».
20 серпня 1982 року в Києві було створено першу слідчо-оперативну групу, до якої увійшло 60 працівників правоохоронних органів. На перших ролях була бригада слідчих з особливо важливих справ при Прокуророві УРСР.
У місті повним ходом ішли арешти. А в газетах «обурені представники заводів та фабрик» у колективних зверненнях вимагали «жорстоко покарати хабарників». Це також була своєрідна сталінщина нового типу в кагебістській «упаковці». Слідчі допускали величезну кількість порушень прав людини, однак на це ніхто не звертав уваги. Наприклад, 21 грудня 1982 року начальник Управління боротьби з розкраданням соціалістичної власності МВС УРСР Іщенко доповідав Прокурору УРСР Глуху, що його підлеглі «без санкції прокурора провели обшук у квартирі завідуючої магазином Ткачової».
У слідчому ізоляторі на той час очікувати на обвинувальні вердикти більше п’ятдесяти працівників торгівлі, чимало з яких – продавці, слюсарі, механіки. За грати могли кинути навіть ту чи інші сім’ю в повному складі. Так учинили із родиною начальника цивільної оборони «Київавтоматторгу». Дружину цього посадовця – завідувачку магазином – звинуватили в тому, що вона «вкрала 221 алюмінієву ложку, 128 фужерів зі скла, 46 стаканів, 30 фарфорових чашок, три льняні скатертини». Але як пізніше розповідав мені Олександр Пушкарський, ця жінка тримала вдома ці речі з метою збереження і час од часу поповнювала ними бідний магазинний інвентар. Невдовзі, опинившись на волі, бідолашна жінка померла.
Це була страшна доба. Людей ламали, як сірники.
А ось що трапилося з тодішнім завідуючим магазином №754 подільського райгастрономторгу після арешту. Слідчий записав у протоколі допиту: «Під час обшуку у підозрюваного на пальці правої руки виявлено обручку, яка, з його слів, не знімалася роками». Слідчий намагався зняти обручку, але не зміг. І тоді він ухвалив неординарне рішення – виніс спеціальну постанову, в якій записав: «Доручити спеціалістам експертно-криміналістичного відділу УВС Київського міськвиконкому зняти обручку з пальця підозрюваного…». Завідуючий магазином змушений був написати незвичну розписку: «Зі зняттям обручки способом розпилювання (розрубування) згоден». 9 років позбавлення волі – таким був судовий вирок. До речі, маже всі завідувачі магазинами одержали суворі вироки.
Слідча група дуже намагалася вийти на великі сховки золота, коштовних речей. Запідозрили, що в одному з будинків на Русанівській набережній деякі завмаги сховали свій золотий запас, передавши його на зберігання довіреній особі. Під час обшуку знайшли в каміні 30 найменувань начебто коштовностей, а також чеки, облігації. Але експертиза встановила, що чимало із цього не було коштовним металом, хоча дещо підтвердилося – золоті хрестики, наприклад.
У серпні 1983 року, коли до оголошення вироку керівникам київської торгівлі залишалося трохи більше як пів року, слідчі відрапортували начальству про «великі успіхи в боротьбі з розкрадачами державної власності та хабарниками»:
«…Вилучено готівки та коштовностей на суму понад 270 тисяч рублів, добровільно підозрюваними внесено до каси 103 тисячі 435 рублів, а також виробів з коштовних металів на суму 27 тисяч рублів, описано майна на 60 тисяч рублів…»
А слідча група хотіла ж рапортувати про спійману «велику рибу», її цікавили Вергун, Захарченко, Пушкарський та деякі інші. У Києві ходили чутки про розкішне життя начальників торгівлі, скажімо, хтось десь чув, що в квартирі в Пушкарського нібито навіть дверні ручки виготовлені із золота, а ванна взагалі начебто «з кришталю». Але це було брехнею. Коли прийшли з обшуком до помешкання Пушкарського ( а він живав із сім’єю неподалік палаца «Україна»), то слідчі дуже здивувалися: дверні ручки було виготовлено з бронзи, а коштували вони на той час 2 рублі 50 копійок. Ніякої «кришталевої ванни» в Пушкарського не було.
Олександра Пушкарського затримали 23 вересня 1982 року в приміщенні Прокуратури УРСР. 22 травня 1984 року судова колегія з кримінальних справ Київського міського суду оголосила йому вердикт – смертна кара з конфіскацією особистого майна. 5 грудня 1984 року голова Президії Верховної Ради УРСР Валентина Шевченко підписала указ про помилування Пушкарського – смертну кару замінили на 15 років відбування покарання. Його конвоювали в надзвичайно жорстокий табір – «Івдельлаг» у російській глибинці.
«Я не вірив, що мені дадуть навіть 15 років, – сказав мені колись в інтерв’ю Пушкарський вже після звільнення з тюрми. – Але вже потім дізнався – вони наперед готували «розстрільну статтю».
В наступному матеріалі ми продовжимо розповідь про цю справу, про одкровення Олександра Пушкарського.
Леонід ФРОСЕВИЧ
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
