Із колишньої державної дачі Щербицького зробили розкішний панський палац
Державні дачі для високого начальства давно стали пережитками минулого, залишками тоталітарної радянської доби. Вони вважалися як привілей, такий собі додаток до статусу керівника так званої елітної номенклатури – партійної, господарської, за яким традиційно закріплювалася службова «Волга», держдача, перепустка до спецрозподільника, тобто стола замовлень дефіцитних продовольчих та промислових товарів.
Після проголошення незалежності України казенна дачна нерухомість так міцно «приросла» до чиновницького «тіла», що відірвати її було майже неможливо.
Нагадаємо: Президент України Володимир Зеленський у травні 2021 року доручив провести аудит державних резиденцій на території Конча-Заспи й Пущі-Водиці та права їх мешканців там жити. За словами Глави держави, загалом ішлося про майже 400 гектарів заповідної землі та понад 100 державних будівель і дач. У червні того ж року Володимир Зеленський заявив, що двадцять осіб, які проходять процедуру виселення із резиденцій у Конча-Заспі та Пущі-Водиці, є першими, але не останніми в списку тих, хто покине державні будинки.
Місця розташування начальницьких «хатинок» були відомі багатьом: Конча-Заспа, Пуща-Водиця… Зокрема, в Конча-Заспі мешкали керівники незалежної України, урядовці, народні депутати. Оскільки будинків тут було не так уже й багато, то право орендувати дачу мали обрані персони: враховувалися посада, заслуги тощо.
В Пуща-Водиці розташовувалося кілька дачних поселень. Це – п’ятиповерховий пансіонат десь на 20 двокімнатиних та однокімнатних квартир, 38 одноповерхових та двоповерхових дач (станом на 1997 рік), чимало з яких буди дерев’яними, а також дві особливі дачі (№17, 19) для керівників країни. Загалом майже сто гектарів. За проживання тут сплачували невеликі кошти, можна сказати символічні. Список щасливчиків формували в Кабінеті Міністрів. Що цікаво, у пансіонаті мали право жити й діти, наприклад, заступників міністрів.
Із інсайдерських джерел відомо, що в Пуща-Водиці мешкали тодішній спікер парламенту Іван Плющ, міністр Анатолій Толстоухов…
Уся територія, звісно, була за парканом, тут було облаштовано кілька «поясів» охорони. Чужим сюди потрапити було зась.
За часів Леоніда Кучми деякі дачі було продано в дохід держави, а окремі «хатинки» переоформлено на нових власників, їх перебудували під виглядом реконструкції, причому до невпізнання. Колишні скромні дерев’яні будиночки, у яких мешкала комуністична еліта, перетворилися на розкішні «палаци». Вони якимсь загадковим чином опинилися в приватних руках людей із великими грошима. Однак низка службових дач, як не дивно, досі продовжують бути в системі окремих відомств, які не бажають із ними «розлучатися», наприклад Міністерства оборони України.
Дача Щербицького
Ми розповідаємо про загадкову дачу № 17 у пуща-водицькому лісі, неподалік площі Тараса Шевченка, у якій колись жили керівники комуністичної УРСР (Володимир Щербицький, Олександр Ляшко). Одна з них – під №17.
За радянської доби ця дача була закріплена за першим секретарем ЦК компартії УРСР Володимиром Щербицьким. Однак він тут майже не жив, деколи приїжджав сюди із сім’єю на вихідні, згадували люди з близького оточення глави комуністичної республіки. Щербицький не любив цю дачу: вона видавалася йому якоюсь холодною, надто казенною. Зазвичай він їздив відпочивати до межигірської заміської резиденції. Зрештою відмовився від дачного гнізда в пуща-водицькому лісі, а вже тоді дачу облюбував голова Ради Міністрів УРСР Олександр Ляшко.
Коли Президентом України став Леонід Кравчук, у цьому будинку кілька місяців мешкав Леонід Кучма (він обіймав посаду прем’єр-міністра). Деякий час дім залишався пусткою. З інсайдерських джерел мені було відомо, що це помешкання пропонували тодішньому голові Верховної Ради Олександру Морозу. Однак з якихось причин Мороз відмовився поселятися тут.
Поява загадкового американця
А потім в історії 17-ої дачі настали кардинальні зміни. В середині 1990-х господарем елітної хатинки в пуща-водицькому лісі став 60-літній американець українського походження Богдан Іванович Мисько. Про нього мало що відомо. У той період жив у США, бізнесмен (начебто у нафтогазовій сфері). У тодішній українській пресі промайнула інформація, що він очолював благодійний фонд «Зоря» і нібито був позаштатним радником Кравчука, а потім і Кучми.
З появою Богдана Миська на цій дачі все круто змінилося. Погляньмо на візитівку «17-ої». Це – двоповерховий цегляний дім. Довкола – з вісім гектарів лісової території, з будинком для охорони. Після розвалу Союзу цей куточок природи виглядав запущеним, недоглянутим. Богдан Мисько узявся наводити лад: почистив ставок, запустив рибу. Дав лад плодовому саду. На узвишші зробив масивний водоспад із граніту, кам’яний місток в античному стилі. В багатьох куточках, як розповідали мені робітники, які працювали тут, господар поставив скульптури, зокрема експрезидента США Авраама Лінкольна. На цій території Мисько збудував гостьовий будиночок.
Ремонтні роботи розпочалися з парадного в’їзду. З часів Союзу поруч із основною брамою була лише невеличка будівля для вартових. Замість неї Мисько спорудив двоповерхову споруду, у якій кілька кімнат узяв собі під офіс.
Спогад про рідне село
Що цікаво, неподалік парадного входу американець спорудив український національний куточок: звів хату-мазанку, стилізовану під давнину, під солом’яною стріхою. В середині – піч, лежанка, ікони… На подвір’ї поставив віз. Зробили перелаз із лози, викопали криницю. На рогачах повісили глиняні глечики. Спорудили невелику клуню – також під соломою. Зробили городні грядки, де посадили картоплю, помідори, огірки… Розбили клумбу з чорнобривцями. Огородили все це тином. До речі, сорти картоплі спеціально привезли із США. Була й теплиця для вирощування овочів.
Завели й до двадцяти курей. Очевидці розповідали автору цих рядків, що Богдан Іванович полюбляв годувати їх кукурудзою.
Головний будинок стоїть десь у п’ятистах метрах від парадного в’їзду, за деревами його не видно стороннім. Як розповідали люди з обслуговуючого персоналу, тут – три спальні у стилі британського короля Георга Третього, ванних кімнат також три, їдальня, кінозал, бібліотека, кабінет, бар, камін, побутові приміщення, сауна, винний льох. На другий поверх ведуть білосніжні мармурові сходи. На стінах деяких кімнат – гобелени. Розкішна ліпнина, фрески, художній розпис на стелі. В будинку було чимало вишуканих і дорогих художніх полотен, скульптур.
На «17-й» Богдан Мисько охоче приймав впливових гостей, часто пригощав їх шашликами. Кажуть, що був ввічливою, інтелігентною людиною.
Подейкували, що Богдан Іванович уклав у ремонт цієї нерухомості великі гроші. Майже чотири роки тривав цей грандіозний ремонт під керівництвом іноземних архітекторів. Із колишньої державної дачі Щербицького зробив розкішний панський палац. Таке собі «Межигір’я».
Оновленням колишньої компартійної дачі займалися іноземні фахівці, зокрема дизайнером світла працював Карел Мітчел.
Ходили чутки, що Миська доброзичливці попереджували: щойно він завершить ремонтувати дачу – її невдовзі можуть забрати… Збувся цей прогноз чи ні – достеменно невідомо, але одного дня на «17-ій» з’явився новий господар – нафтогазовий магнат, одіозний бізнесмен Ігор Бакай (нині мешкає в Росії). Нагадаємо, що він у той період (1998 –2000 роки) очолював «Нафтогаз України».
Ось так несподівано закінчилася дачна епоха американця Богдана Миська. Він з’їхав звідси досить раптово, розповіли робітники з обслуговуючої команди. А дачний період Бакая – це вже, як мовиться, інша історія…
До речі, на сусідній державній дачі № 19 тоді жив Павло Лазаренко (прем’єр-міністр України з травня 1996 до червня 1997 року). Дачне життя Лазаренка також заслуговує на розповідь у медіа.
Загалом кожна державна топдача у Києві має свої цікаві подробиці.
Леонід ФРОСЕВИЧ
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
