Як повідомляв раніше Каштан NEWS, вранці, 10 серпня, на Подолі було повністю знесено історичну дерев’яну будівлю на вулиці Ярославська, 13-б.
На місці події чоловіки, які назвалися представниками власника будинку, заявили кореспонденту Каштан NEWS, що будинок зносять через те, що він нібито перебуває в аварійному стані. Спілкуватися на камеру «представники» відмовилися, однак один із них запевнив, що власник має всі необхідні дозволи, а знесений будинок не становить історичної та культурної цінності.
Між тим будинок на вулиці Ярославська, 13-б є зразком першої забудови Подолу після великої пожежі 1811 року. Як повідомляв активіст Дмитро Перов, ця споруда датується орієнтовно першою половиною ХІХ століття. Будівлю спорудили на камʼяному цоколі через часті повені на Подолі, вона була унікальним зразком київської житлової деревʼяної забудови. З 1882 року садиба належала міщанину Харичкову, а з 1898 — родині Єфросинії Кравченко. У 2015 році будівля була визначена як рідкісна пам’ятка забудови Подолу першої половини XIX сторіччя. Її було запропоновано внести до Реєстру пам’яток, але охоронного статусу вона так і не отримала.
У КМДА «хата скраю»
Знесення чергової історичної будівлі викликало обурення столичних активістів та мешканців міста. Розголос набув такого масштабу, що після двох днів мовчання мер Києва Віталій Кличко таки вирішив виступити із заявою, у якій назвав знищення будівлі на Ярославській «кричущим випадком», на який «міська влада не давала жодних дозволів чи погоджень».
Отже, дотримано традицію: Київ залишився без чергової історичної пам’ятки, а міська влада, як заведено, у цьому жодним чином не винна.
«Сьогоднішній допис Кличка про засудження знесення історичного будинку на Подолі – це верх лицемірства і брехні. Захисник грьобаний, спочатку містобудівні умови та обмеження видав; у 2021 – видав, до речі, для офіційного голови свого ж фан-клубу (без яких забудовник нічого не зміг би забудувати), з 2015 року ігнорував надання будівлі статусу щойно виявленого обʼєкту культурної спадщини, а вже під час війни більше ніж вдвічі збільшив граничну висотність старого Подолу, а тепер він не до чого. Це якби ґвалтівник писав би про те, як погано знущатися над правами жінок… Покидьок», – відреагував на заяву Кличка київський активіст Олег Симороз.
Запитання до мера
Дійсно, позиція голови КМДА викликає, м’яко кажучи, деякий подив. Каштан NEWS сформулювало кілька запитань, знайти відповідь на які в заяві Кличка неможливо.
1. Чому КМДА до останнього не надавало будівлі статусу об’єкта культурної спадщини?
Не знати, що будинку понад 200 років, київська влада не могла: 13 серпня 2021 року Департамент містобудування та архітектури погодив Сергію Боярчукову містобудівні умови та обмеження на реконструкцію цього будинку (Реєстраційний номер в ЄДЕССБ – MU01:4231-3052-3087-8081, номер документу – №1042).
Назва об’єкта в цьому документі сформульована як «реконструкція нежилого будинку під клубний дім по вул. Ярославська, 13 літ. “Б”, “В”, у Подільському районі м. Києва». Хіба Департамент, розглядаючи проєкт цієї «реконструкції», не звернув увагу на вік будинку? І як, власне, мав виглядати цей проект, якщо київська влада вирішила, що перебудувати дерев’яну історичну забудівлю під клубний дім буде дуже доречно і правильно?
До речі, поруч із будинком, за адресою Ярославська, 13-а, розташовано КП «Київська міська лікарня ветеринарної медицини», яке знаходиться у підпорядкуванні Департаменту територіального контролю міста Києва. Тож про цю місцевість, як і про розташування тут старовинної будівлі, КМДА має добре знати.
2. Що насправді мало постати на місці знесеного будинку?
Зазначимо, у документі, погодженому Департаментом КМДА, йдеться саме про реконструкцію, а не про реставрацію. Отже, київська влада заздалегідь була згодна, що будинок мав бути тим чи іншим чином перебудований, а його зовнішній вигляд змінитися.
Якщо КМДА дійсно так турбується долею «історичної спадщини нашого міста» (як назвав знесений будинок у своєму телеграм-каналі Віталій Кличко), то, вочевидь, київській владі ніщо не заважає оприлюднити проєкт цієї реконструкції. Таким чином, кияни зможуть упевнитися самостійно, чи не передбачало сором’язливе слово «реконструкція» знесення будинку до фундаменту і побудову на його місці чергового офісного центру. Якщо жодних подібних планів у власника та КМДА не було, то соромитися їм нема чого, і проєкт, звісно, буде оприлюднено. Або ж ні?
3. Чому мер Кличко схаменувся так пізно?
Департамент будування та архітектури погодив реконструкцію будинку ще у 2021 році, тобто – два роки тому. Сергій Боярчуков стверджує в своєму відеозверненні на Facebook, що будинок демонтували тому, що він був настільки старий і благенький, що його подальша безпечна експлуатація була неможливою.
Отже, виходить, що міська влада протягом як мінімум двох років (насправді, більше – Боярчуков володіє будинком з 2007 року) спокійно спостерігала, як історична будівля в центрі Києва руйнується і приходить у занепад. І лише коли власник зніс її аж до фундаменту, Віталій Кличко почав писати гнівні дописи про самоправство і паплюження історичної спадщини. Чи не є це відверто цинічним маніпулюванням і спробою скинути з себе відповідальність?
5. Що заважало київській владі опікуватися історичними будівлями раніше? Адже знесення будинку на Ярославській, 13-б – далеко не перший випадок такого плану. Лише за останні три місяці у Києві було знесено, зокрема:
- історичну садибу-будинок на вулиці Жилянській, 47 (1860-і роки);
- частину корпусів броварні Карла Шульца на Деміївці (1860-1890 роки);
- просто зараз забудовник продовжує незаконно розбирати 130-річний «Будинок з мухами» на вулиці Володимирській, 93;
- аналогічна ситуація відбувається з історичним будинком на вулиці Рейтарській, 37 (1913 рік).
Нині мер Віталій Кличко, який спокійно допустив і допускає цю наругу над історичною спадщиною Києва, звинувачує Верховну Раду України в тому, що вона скасувала заборону на будівельні перетворення та роботи без дозволу органів охорони культурної спадщини. Також він вимагає від парламенту «нарешті ухвалити в другому читанні законопроєкт № 0895 (від 2019 року)» щодо примусового викупу старовинних будинків у безвідповідальних власників.
Однак законопроєкт, на ухваленні якого нині наполягає Кличко, був знятий з розгляду 15 жовтня 2019 року, тому за всього бажання проголосувати за нього Рада зараз жодним чином не може.
«Важко ухвалити те, що знято з розгляду. Хоча, може, у вас в Київраді інші порядки», – звернувся до Віталія Кличка перший заступник спікера Верховної Ради України Олександр Корнієнко.
Утім, для збереження історичних будівель чинній київській владі парламент, власне, і не потрібен. Увесь цей час КМДА могла впоратися з цим завданням самотужки – і не треба казати, що вона не має на це повноважень: такі повноваження у неї є. Недарма нині Віталій Кличко демонстративно обіцяє розірвати договір оренди з Сергієм Боярчуковим та ініціювати ухвалення Київрадою рішення щодо заборони реконструкцій та інших дій із будівлями міста, яким більше 100 років, без висновків містобудівної ради. Що заважало меру Кличку це зробити раніше – питання залишається відкритим.
6. І останнє, але не менш важливе запитання: чи є простим збігом обставин, що Сергій Боярчуков є партнером нардепа від «Європейської солідарності» Сергія Алєксєєва, екс-голови Кіровоградської обласної організації партії «УДАР» та президента офіційного фан-клубу братів Кличків?
Боярчуков та Алєксєєв є засновниками юридичної фірми «Алексєєв, Боярчуков і партнери». Також Сергій Боярчуков у 2017 році став власником фірми «Альтернатива», в оренді у якої перебувала історична будівля на вулиці Богдана Хмельницького, відома як «Дом автора». Будівлю «Альтернативі» віддали без конкурсу, за умови, що фірма розташує там бібліотеку або музей. Однак, замість цього будинок використовувався як кухня готелю 11 Mirrors, який належить Володимиру Кличку.
Отже, власник знесеного будинку, про якого мер Віталій Кличко пише обурені дописи, належить до кола бізнес-зв’язків самої родини Кличків. І досвід «роботи» з історичними будівлями у цього власника вже є – причому не найкращий.
Стосовно нардепа Сергія Алєксєєва, нагадаємо, що у 2023 році СБУ повідомило йому підозру за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах). За даними слідства, депутат за 50 тисяч доларів США обіцяв іноземцю «відмазати» його в суді від депортації та допомогти з наданням статусу біженця.
«Співробітники СБУ задокументували факт отримання нардепом 20 тисяч доларів США – першої частини грошової винагороди, і викрили його на одержані другого «траншу» у розмірі 30 тисяч доларів США», – повідомила тоді Служба безпеки України.
Сподіваємося, що столична влада відповість на наші запитання і пояснить усі випадкові (або невипадкові) збіги обставин у цій справі.
Між тим, джерело Каштан NEWS у Міністерстві культури та інформаційної політики роз’яснило ситуацію щодо начебто отриманих дозволів на знесення садиби.
Як відомо, своїм листом від 14 березня 2023 № 11/35/111-23 відомство, дійсно, погодило проєкт під назвою «Реконструкція нежилого будинку під клубний дім по вул. Ярославська,13 літ. “Б”,”В” у Подільському районі м. Києва», що надійшов на розгляд через Єдину державну електронну систему в сфері будівництва.
У МКІП акцентують увагу на тому, що на той час будівля не мала статусу пам’ятки, щойно виявленого об’єкта культурної спадщини або статусу цінної історичної забудови, а також значної чи рядової історичної забудови. Чому? Знову таки це запитання необхідно адресувати Департаменту охорони культурної спадщини КМДА.
Зважаючи на це, наголосили в МКІП, надання або відхилення проєкту в такому випадку зумовлено виключно пам’яткоохоронними обмеженнями, які діють щодо конкретних ділянок та будівель згідно з чинним «Історико-архітектурним опорним планом м. Києва». Чинний «Історико-архітектурний опорний план м. Києва» не містить обмежень щодо будівлі за цією адресою, тому у фахівців МКІП не було правових підстав відмовити у погодженні проєкту. Відмова була б розцінена як неправомірна та оскаржена замовником у суді.
Також у відомстві наголошують, що затвердженим проєктом було передбачено виконання таких робіт, як реконструкція. А саме – «демонтаж зруйнованих конструкцій зі зведенням нових, зі збереженням фактичного відступу до будинку по вул. Ярославська 13-А, та збереженням існуючого проїзду».
Отже, проєкт реконструкції не передбачав повного знесення будівлі. Міністерство такого дозволу не видавало, та це, власне, й не належить до його повноважень.
Зважаючи на викладене, у відомстві переконані, що відповідний інцидент має отримати належну оцінку уповноважених органів.
Те, що через відсутність охоронного статусу МКІП не мало законних підстав відмовити власнику в дозволі на реконструкцію, підтвердив і тимчасово виконуючий обов’язки міністра культури Ростислав Карандєєв.
«На жаль, ті, хто мусив опікуватися об’єктами спадщини, а саме – працівники столичної охорони культурної спадщини, не знайшли можливості на відстані буквально 500 метрів від свого офісу звернути увагу на цей об’єкт і надати йому хоча б бодай малесенький якийсь охоронний статус», – зазначив Ростислав Карандєєв в ефірі Національного телемарафону 13 серпня.
Також т.в.о. міністра повідомив, що, за попередніми оцінками, у Києві налічується від 1 500 до 2 000 історичних будівель, які не мають жодного охоронного статусу.
