Андрій Вітренко про захист, оборону та економіку Києва в умовах воєнного стану
З початку повномасштабного вторгнення минуло майже 18 місяців. Що змінилося у вашому житті та роботі за цей час? Як перелаштувалися на роботу в умовах воєнного стану?
Розгубленості в перші дні війни не було, в перші п’ятнадцять хвилин 24 лютого була невіра, що такого не може бути. Але потім зібралися й почали працювати. Згодом отримали наказ, що провідні працівники міністерства мають виїхати з міста. Я залишався на місці до 26 лютого. Як перший заступник міністра завершував нагальні справи, планував подальшу роботу відомства.
А в Київраді що в цей час відбувалося?
Спочатку так само були спантеличені. Приїжджали депутати, були певні рухи щодо отримання зброї. А з 25 лютого ми розпочали координувати свою діяльність в онлайн-режимі. Зокрема, у цей день було проведено сесію, під час якої розглянули організацію оборони Києва. У зв’язку з цим виникали питання щодо перерозподілу бюджетних коштів.
Які пріоритети в діяльності міста в умовах війни?
Поки йде війна, треба організовувати захист, оборону та функціонування економіки Києва, війна – не той час, коли потрібно ловити хайп. І не час для дискусій щодо доцільності діяльності КМВА. Саме голова військової адміністрації має висвітлювати безпекові питання та інформувати населення про наслідки ракетних обстрілів.
На жаль, у нас деякі політики прагнуть, аби їхні телеграм-канали чи сторінки в соціальних мережах були більш цитовані. Тому розміщують там інформацію, яка, по-перше, не є офіційною, а по-друге, може спричинити шкоду Силам оборони.
Серед основних пріорітетів у Києві воєнного часу — це створення безпечного середовища. Комплексна проблематика, яка втілює велику кількість нового. Найголовніше – фізичний захист киян: облаштування укриттів, організація оборони міста, розміщення військових. Друге – все, що стосується психологічного здоров’я киян. Третє – реабілітація, безбар’єрність міста. Це – щодо безпечного міського середовища.
Наступний важливий аспект – створення економіки міста, її перепрофілювання в період воєнного часу, виокремлення пріоритетів, які сприятимуть наближенню перемоги. А парки, сквери, бруківка також будуть, але після перемоги.
А яка ситуація з укриттями? Туди спрямовували величезні кошти – 1,2 мільярда гривен. І все одно після перевірок лише 15 відсотків сховищ не мають суттєвих зауважень до експлуатації.
Значні кошти почали виділяти лише 2023 року. Хочу нагадати, що в грудні 2021 року, перед початком повномасштабного вторгнення, директор Департаменту муніципальної безпеки КМДА на сесії говорив, що нам не потрібні 52 сховища, які планували передати з державної в комунальну власність. Чиновник аргументував це тим, що вони в жахливому стані, їх потрібно буде ремонтувати. Тоді наша фракція підтримала цю передачу, але проголосували за відмову, аби їх приймали до комунальної власності.
Знову про відсутність стратегії. З одного боку всі кричали: давайте відновлювати сили територіальної оборони, передавати їм майно, кошти, а з іншого – якщо ми організовуємо сили територіальної оборони, то до чогось готуємося. Тому тут виникає запитання: чому ми в оборону не включаємо сховища?
Щодо тих сховищ, які не підготовлені, то це повний провал міської влади. У нас війна йде з 2014 року, і з цим погоджуються керівники міста. А муніципальна комплексна програма цивільного захисту була затверджена лише 2018 року. Там на сховища з 2018-го до 2022 року було спрямовано аж 25 млн гривень. Це взагалі нічого.
Після 2022 року, коли відбили напад на Київ, був час, аби згуртуватися. Щоправда, влітку, завдяки вказівці Президента України, облаштували безпечне середовище в школах, щоб діти могли навчатися. І на цьому заспокоїлися. А ця жахлива ситуація, що сталася в Деснянському районі (загибель людей під час ракетної атаки через зачинене укриття – ред.), продемонструвала, що взагалі не працює система укриттів. А найгірше те, що багато моїх колег з міської ради сприймають цей трагічний випадок не як поштовх до дій, а як привід до піару. Для того, аби себе показати з усіх сторін, знімати тік-токи, ходити перевіряти укриття тощо.
Але ж є факти нецільового використання бюджетних коштів під час облаштування укриттів: придбання тих самих барабанів, овочерізок. І на цьому тлі керівник парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія заявив, що Верховна Рада України може ухвалити рішення про обмеження доступу до коштів місцевих бюджетів представникам органів місцевої влади. Чи потрібно таке рішення?
Абсолютно підтримую цю ініціативу. З нашого боку – я та моя колега Ксенія Семенова – подали проєкт рішення, за яке проголосували на останній сесії, про створення тимчасової контрольної комісії щодо використання бюджетних коштів у період воєнного стану. Туди ввійшли представники всіх фракцій. Сесія відбулася тиждень тому, але це рішення до цього часу не підписали. Чому так? Не доходять руки, аби поставити один підпис? Я в це не вірю. Як на мене, вже цей тиждень могла б тимчасова контрольна комісія працювати.
Керівники комунальних підприємств, департаментів КМДА практично щодня потрапляють у якісь скандали, зокрема й корупційні. Як тут навести лад? Міський голова говорив, що не встигає контролювати всіх керівників, бо лише комунальних підприємств у столиці майже 1500.
Деякою мірою це – маніпулювання. Відповідно до рішення Київської міської ради, яке було підтримано більшістю, а це «УДАР» та «ЄС», на період воєнного стану особисто призначає, звільняє, контролює роботу директорів департаментів, керівників комунальних підприємств, установ та організацій Віталій Кличко. Якщо хтось щось не встигає робити, то треба, можливо, просити допомогу, аби належним чином організувати таку роботу. Скажімо, можна звернутися до депутатського корпусу.
До речі, велика кількість комунальних підприємств – неефективні. Такі структури лише витрачають кошти на заробітну плату, оплату комунальних послуг. А де результати їхньої діяльності? Скажу відверто, я не бачив жодного контракту директора комунального підприємства або директора департаменту. Чи є там взагалі ключові показники ефективності управління? Чи ставляться їм якісь завдання? Чи вони виконуються? Якщо ставляться завдання, то які саме? Тобто, ці запитання залишаються риторичними.
Чи виправдані масштабні ремонти та реконструкція під час війни? Адже це ще й небезпечно. Місто стоїть у штучно створених корках, а потрібно, навпаки, забезпечувати більшу пропускну спроможність вулиць.
У місті немає комплексної програми організації міського середовища і міської інфраструктури. В інфраструктурі, яку було створено у 80-х роках минулого століття, сучасна європейська столиця апріорі не може розміститися. Тому, починаючи з 2014 року, необхідно було б створювати ґрунтовну стратегічну програму розвитку міського середовища і міської інфраструктури. Йдеться про будівництво доріг, міських комунікацій, мостів. Але це має бути не хаотична забудова, що нині відбувається в Києві, а планова, відповідно до світових стандартів. На жаль, такої програми немає. Наприклад, ми хочемо створити розв’язку на Богатирській. А чому саме там? Цього пояснити ніхто не може. Але, за чутками, ця розв’язка буде слугувати для того, аби було зручніше заїжджати в житловий комплекс, який там через деякий час буде будуватися. А якщо є зручна транспортна розв’язка, то і вартість квадратного метра житла в цьому комплексі буде підвищуватися. Якщо ми вирішуємо такі точкові, якісь незрозумілі проблеми, то де стратегія? Чому ми не ремонтуємо мости, а перекладаємо ту саму бруківку? Я їздив щодня дорогою по Богдана Хмельницького. Нормальна була дорога. З іншого боку, вулиця Глибочицька. Там проїхати неможливо: яма на ямі. Трамвайні колії розбито, але ремонт не проводять. Чому так? Представники КМДА говорять: нехай там забудовники, які будують, і ремонтують дорогу. Тоді давайте визначатися: де хороші забудовники, яким ви допомагаєте робити транспортну інфраструктуру, а де – погані. Тобто, я не бачу ні тактики, ні стратегії, ні будь-якого принципу в підході до розбудови інфраструктури.
А така складова кадрової роботи, як боротьба з корупцією, має системність?
Не має. Наведу такий приклад. Як депутат і голова комісії з питань бюджету та соціально-економічного розвитку неодноразово направляв запити про отримання результатів аудиту різних підприємств. Отримував акти, в яких було зазначено величезні суми, що витрачалися неефективно. Проте за результатами таких перевірок не було відповідних кадрових рішень.
Запитання як до заступника міністра освіти і науки України. Як буде проводитися навчання в новому навчальному році, чи дотримано безпекові вимоги?
Намагаємося максимально, враховуючи безпекову ситуацію, вивести дітей на офлайн-навчання. Тому що, як показують різноманітні дослідження, існують певні освітні розриви, що були спричинені війною та коронавірусною інфекцією. Нині відбувається підготовка до нового навчального року.
Найголовніше – будь-який заклад освіти має стати територією безпеки. А це – укриття, обладнані відповідно до вимог ДСНС, навчання та тренування всіх учасників освітнього процесу щодо переміщення в сховища в разі повітряної тривоги. І це – відповідальність не лише центральних органів виконавчої влади, а й органів місцевого самоврядування.
Зрозуміло, що на лінії розмежування освітній процес буде досить важко організувати.
Найголовніше – це здоров’я і життя здобувачів освіти та учасників освітнього процесу. Відповідно до безпекової ситуації органи місцевого самоврядування, які є засновниками дитячих садочків, шкіл, коледжів, будуть самостійно ухвалювати рішення щодо форми навчання. А у вишах обиратиме форму навчання керівник закладу. На завершення додам, що держава виділила 1,5 мільярда гривень на створення безпечного середовища в школах. Такі роботи мають бути завершені до кінця цього року.
Розмову вів Геннадій ГРЕБНЬОВ
Довідка: Андрій ВІТРЕНКО народився 23 травня 1977 року. Доктор економічних наук, доцент. Заступник міністра освіти і науки України. Депутат Київської міської ради, голова депутатської фракції «Слуга народу», голова Постійної комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та інвестиційної діяльності.
