Столиця має багато стратегій розвитку, але жодна з них не працює
Кожне місто має своє обличчя. Кожен керівник міста привносить щось нове в його розвиток. Конструктивне чи навпаки — деструктивне. На жаль, сьогодні важко розгледіти масштабні позитивні перетворення, які за останні десять років відбулися в столиці завдяки її владі.
Як відбувається розвиток Києва та що заважає місту робити ефективні кроки до розбудови, зберігати свою неповторну красу та дихати повітрям сучасності — наша розмова з депутаткою Київради, засновницею та керівницею громадської організації «Місто-сад» Євгенією Кулебою.
Довкілля і системна робота
Ви невипадково опікуєтеся в Київраді проблемами екології, адже свого часу стали засновницею та очолили Громадську організацію «Місто-сад». На ваш погляд, які нині найголовніші екологічні проблеми постають перед столицею?
Дуже важливо розуміти, що попри те, що в Україні йде війна, потрібно займатися важливими питанням розвитку міста. А питання захисту довкілля є важливим не лише для Києва, але й для усього світу. Тому що нинішній світ живе в умовах глобальної зміни клімату. І в стратегіях усіх країн, міст закладено вирішення питань адаптації до цих змін клімату. Тому і нам потрібно протидіяти викликам іншого глобального характеру.
На жаль, у Києві, як на мене, увага захисту довкілля приділялася і приділяється не належним чином. Активно розпочинає міська влада втручатися в питання, пов’язані з захистом довкілля, тоді, коли вже відбувається катастрофічна ситуація, виникають протести громадськості, обурення. Така ситуація, наприклад, відбувається у нас із Синім озером, на Виноградарі. Ці проблеми обговорюються з 2021 року в громадських колах, проте лише зараз влада схаменулася і зрозуміла, що треба швидко розпочати роботи, використати до кінця року виділені бюджетні кошти.
Вчора зустрічалася з громадою, і в неї дуже багато запитань і зауважень до проєкту порятунку водойми, благоустрою навколишньої території.
Це ілюстрація того, що в місті, на жаль, немає системної роботи. Умовно кажучи, міська влада не знає, скільки у нас озер, як ми опікуємося цими озерами, як захищаємо їх, яким чином збільшуємо площі зелених насаджень (адже однозначно — їх не можна зменшувати). Однак активісти виборюють кожен клаптик зелених зон у забудовників, тому що вони дуже охоче їх забудовують. Стратегічної роботи немає, хотілося б, щоб це була більш системна діяльність.
Чому так сталося? Адже в місті є й «Київзеленбуд», інші структури, які мають опікуватися цими питаннями…
У місті є не лише «Київзеленбуд». Є й КП «Плесо», є в кожному районі організації, які займаються благоустроєм…
Брак політичної волі
Невже їх і владу не цікавить це питання?
Коли ми говоримо «влада», то маємо розуміти, що депутати Київради – теж влада. Але ми не маємо права розпоряджатися бюджетними коштами. І це важливо всім усвідомити: депутати мають працювати в районі з тими темами, якими опікуються, можуть бути ініціаторами змін на рівні рішень, але вони не мають бюджетів і не можуть у місті щось будувати чи не будувати, вони більше виконують функцію лобістів. Чому так сталося? Все тому, що немає глобального пріоритету розвитку. В нас є пріоритет – відкрити якийсь парк, перерізавши червону стрічку, або висадити дерево для гарної фотографії, але пріоритету стратегічно розібратися в проблемному питанні, сказати рішуче «ні!» забудовникам — цієї політичної волі немає. А на все повинна бути політична воля.
Як наслідок, ми є свідками того, що Київ перетворюється з міста-саду на своєрідний будівельний смітник. Хто в цьому винен?
Знов таки впираємося в політичну волю, вірніше — в її відсутність. А є такий собі консенсус між міським головою і забудовниками, десь він заплющує очі на знищення зелених зон і намагається це медійно перекрити, наприклад, нескінченним ремонтом парку «Наталка». До речі, в бюджеті на наступний рік закладено фінансування знову на цей парк і на парк «Орлятко». Таке враження, що інших парків і скверів у Києві просто не існує.
Ви згадали про Синє озеро. Чому допустили такий розвиток подій? Зрозуміло, що ситуація навколо нього виникла не раптово…
Ситуація точно не раптова. Повертаємось до того, про що говорили вище — в місті немає стратегії розвитку і захисту зелених зон і водних об’єктів. По-друге, не було такого розголосу, оскільки в цій ситуації вся громада піднялася і скандал вилився в публічну площину. Тоді всі розпочали шукати гроші і проводити зустрічі з людьми. Але у нас дуже низький рівень довіри до представників влади, а влада — не дослухається до людей, коли вони кажуть, що нам не потрібно там робити черговий парк розваг, а потрібно залишити живу природу. Чому так робиться? Можливо, щоб «освоїти» бюджетні кошти…
Влада слухає та не чує
Тобто комунікації між владою і громадою немає?
Вона є. Просто іноді — не завжди якісна, а іноді — є профанацією: зустрічаються, слухають один одного, а коли розходяться, то починають робити своє. Так відбувається навколо екопарку «Осокорки». Там проходять постійні зустрічі з громадою, всіх вислуховують, але все одно продовжують забудовувати територію, засипати об’єкти природно-заповідних зон будівельним сміттям, будувати дорогу тощо.
Як змінити ситуацію?
Я — активна учасниця громадського руху. Тому закликаю киян, у першу чергу, брати ініціативу в свої руки, захищати свої права, влаштовувати своєрідні «бунти». Можна по різному до цього ставитися, але, до речі, акції протесту, які щосуботи відбуваються під стінами КМДА, вплинули на формування бюджету міста на наступний рік.
Отже треба постійно виходити на протести чи влаштовувати пікети?
Поки в нас не відбудуться зміни…
По-перше, треба обирати ефективних керівників міста. А у мене є питання до ефективності і головне — до сучасності наявних у мера засобів для управління містом.
Поясніть…
Місто вбиває громадський транспорт. У нас немає сучасного розуміння сталої мобільності в місті. Наприклад, у міського голови немає пріоритету розвитку громадського транспорту в місті, хоча це — тренд в усьому світі. Тобто робити так, щоб у містах люди відмовлялися від особистого автотранспорту (використовували його, щоб з’їздити до супермаркету на вихідні або — на далекі відстані), а ходили пішки або їздили на велосипеді, або користувалися зручним, комфортним громадським транспортом. А у нас не те, що не розвивається громадський транспорт, його просто вбивають. І одне з головних рішень, яке його знищує, – це те, що зупиняють на момент повітряної тривоги. Люди виходять з муніципального транспорту, стоять на зупинках, потім під’їжджає маршрутка, яка збирає «чорний кеш» і їде далі. Це — категорично жахлива управлінська помилка міського голови і його підлеглих!
Має бути моделювання, яким чином ефективно розвести транспортні потоки, організувати дорожній рух. А транспортні розв’язки потрібні великим потокам транспорту, який курсує в місті. До речі, зараз у світі намагаються уникнути будівництва великих транспортних розв’язок тому, що вони створюють додаткові бар’єри та загрози. Потрібно розвивати громадський транспорт.
Місто мертвих стратегій.
Ще одне питання. Підхід адаптації міста до глобальних змін клімату. Як у таких умовах можна забудовувати еко-парк Осокорки?! Водно-болотні угіддя, цінність яких визнана усіма. Ми в сесійній залі голосуємо за стратегію розвитку «зеленого міста», в якому прописано 100-відсоткове збереження таких угідь і водночас забудовуємо Осокорки. Це і є несучасний підхід до управління, несучасні принципи. В мене таке враження, що в нас забудовники керують містом, а не Хрещатик, 36.
Якщо ви вже згадали забудовників, то чим можна пояснити останнім часом масові спроби знесення історичних пам’яток?
З ними так робили й раніше. Але останнім часом у нас з’явилися громадські охоронні організації й окремі активісти, які встають на захист спадщини. Отже це стало видимим. Плюс у нас дуже багато є пам’яток, які руйнуються часом або їх спеціально доводять до стану, щоб сказати, що вона сама впала, а на її місці будують нове.
До речі, у нас в місті дуже багато стратегій, однак жодна з них не працює. У нас є екологічна стратегія розвитку міста. Вона не працює. У нас є стратегія розвитку Києва. Вона не працює. Зараз пропонують підтримати стратегію щодо повоєнного відновлення міста. Я вам гарантую, що вона теж не буде працювати. Тому що все це — гасла, а потім на практиці використовують застарілі підходи і підлаштовуються під забудовників.
Що чекає на Київ за такого розвитку подій, за такого ставлення влади до проблем у місті?
Я працюю депутаткою Київради для того, щоб нічого поганого у місті не сталося, для того, щоб виправляти цю ситуацію. Водночас це завжди супротив, тому що виконавчий орган повністю підконтрольний меру і його загальне бачення ситуації, його стратегія доводяться до виконавців.
Чого чекати? Відповідності до європейських стандартів — навряд чи. За цих умов не бачу, що може бути якісний прорив. Вважаю, що киянам потрібно дуже уважно думати, за кого в майбутньому голосувати.
Розмову вів Євген ДЕМ’ЯНОВ
